Колонки Олег Тітамир
  2142  9

Як повернути українських мігрантів на Батьківщину

І чому цьому не допоможе нова державна програма.

Окрім надвисокого боргового навантаження й значної деіндустріалізації, чи не найбільшою загрозою для української економіки є масштабний та постійний витік трудових кадрів за кордон. Сьогодні в різних країнах працює на постійній та тимчасовій основі від 3 до 7 мільйонів українців.

Найгіршим є те, що держава і уряд, зокрема, не мають конкретної візії та визначених інструментів, які могли би стати ефективними для повернення мільйонів українських мігрантів на Батьківщину.

А широко розпіарена урядова програма "Повертайся і залишайся" виглядає, радше як плакатний маніфест, або декларація, аніж комплекс достатніх мотиваційних інструментів і тривких державних гарантій для успішного повернення наших трудових кадрів з-за кордону на український ринок праці.

Більше за те, українською владою вибудовується "паралельна реальність" із сумнівно-притомних законів та "виконавчих" ініціатив, які, навпаки, брутально виштовхують українців за кордон та демотивують їх повертатися додому.

Водночас, недавній "віртуальний" перепис населення засвідчив загрозливу тенденцію: на 1 особу, котра працює, в середньому припадає 1,4 пенсіонера (з України ж за 10 останніх років безповоротно виїхало 4 мільйона громадян).

Це означає, що за нинішніх міграційних трендів (сприятлива для українців політика Польщі із залучення мігрантів, лібералізація трудового й міграційного законодавства в Німеччині тощо) за 10 наступних років в Україні нікому буде працювати та "годувати" пенсіонерів"!

Тим часом, в нашій державі немає ані профільного міністерства, яке б займалося поверненням українських мігрантів, ані ефективної політики. Натомість, влада пропонує пустопорожні ерзац-програми, які, вочевидь, майже нікого в Україну не повернуть.

"Виїжджай за кордон і залишайся"

Отже, що обіцяє українська влада нашим трудовим мігрантам? Як не дивно, але першим кроком до їх повернення урядовці називають впровадження програми дешевих кредитів під 5, 7 і 9 % - для зайняття бізнесом.

Та чи буде ефективним цей інструмент? Навряд чи. Адже, переважна більшість українських трудових мігрантів (більше 90%) працюють або на робітничих посадах і виконують фізичну працю (наприклад, слюсарі, токарі, вантажники тощо), або їхня робота не передбачає серйозної кваліфікації (няні, доглядальниці, технічний медичний персонал і т. п.).

Здебільшого, ці люди не мають ні підприємницьких навиків, ані достатнього стартового капіталу, а головне – переважно не вміють діяти в умовах значних економічних, податкових, інституційних та інших ризиків, пов’язаних із веденням бізнесу, особливо ж у нашій країні.

І хоч Україна і піднялася на 7 пунктів у рейтингу "Doing Business-2020" порівняно з минулорічним, все ж таки 64-е місце серед 190 країн свідчить про те, що про жодну легкість ведення бізнесу в країні не йдеться зовсім.

А певний рейтинговий "підйом" швидше пов’язаний з наразі сумнівно-виправданими авансами цивілізованого Заходу новій українській владі.

Хоча самі вітчизняні підприємці вже встигли скласти ціну рясним передвиборчим обіцянкам "слуг народу" щодо максимального сприяння бізнесові й лібералізації умов його діяльності.

Натомість же відчули на собі "залізну п’яту" тотальної фіскалізації, яку в турборежимі почали впроваджувати чинний уряд та парламентська монобільшість.

Чого лише варті закони щодо обов’язковості використання касових апаратів для переважної більшості ФОПів та "кешбек" покупцеві за найменше і навіть надумане порушення?!

Чи полегшує все це життя українському малому й середньому бізнесу? Чи не знищують схожі драконівські норми "спрощену систему оподаткування", яка на те і спрощена, що не має передбачати ні касових апаратів, ні складної бухгалтерської звітності, ні будь-яких інших чиновницьких вивертів?

А хіба "азаровський" Податковий кодекс і без того не ускладнює до безглуздого бюрократичного максимуму фіскальне адміністрування та податкову звітність?

І чи різнопрофільні правоохоронні й податкові органи вже не мають індульгенцію від влади на те, щоб "кошмарити" малий і середній бізнес за штучними причинами, а то й узагалі без них?

Насправді, такі "сюрпризи" від нової влади (яка мало чим у цьому сенсі відрізняється від "попередників") спрямовуються на людей, котрі самостійно заробляють собі на хліб нелегкою працею і при цьому не просять від держави жодних соціальних "подачок".

У даному контексті згадується історія про чилійського Президента Аугусто Піночета, котрий на початку 70-х років минулого століття для розвитку місцевої економіки ініціював, аби громадяни придбали за мінімальними цінами різний дрібний крам, торгували ним без жодних дозволів на виділених безкоштовно державою торгових точках, а правоохоронцям було жорстко заборонено присікуватися до цих дрібних підприємців.

А як мотивує українських заробітчан повертатися на рідну землю наш уряд? Фіскальними апаратами?

Тим часом, і близько не бачимо яких-небудь зусиль і намірів з боку влади, прийняти новий, цивілізований Податковий кодекс, який би стимулював бізнес розвиватися й працювати "по-білому", виробляти товари та надавати послуги з високою доданою вартістю, а іноземних інвесторів – вкладати кошти в українську економіку й відкривати тут підприємства.

Натомість, бачимо зворотній результат, про який, зокрема, свідчить елементарна статистика: якщо в Україні фактично працює приблизно 400 тисяч малих і середніх підприємств, то в сусідній Польщі – 3,6 мільйона.

На 10 поляків припадає один малий бізнес. У нас – один на 60 українців. Тож, цілком природно, що саме наші громадяни активно мігрують у Польщу, Італію, чи Німеччину, де існує потужний резерв високооплачуваних, порівняно з Україною робочих місць, а не навпаки.

Водночас, чи будуть мотивовані українській "заробітчани" повертатися додому, щоб тут працювати, якщо в нашій країні рівень заробітної плати для найманих працівників – один із найнижчих у Європі?

Так, якщо в Україні мінімальна зарплата становила 4 723 грн або за курсом НБУ на 9 лютого 2020 року 176,6 дол. США, то в Болгарії, країні з найнижчою за мірками Євросоюзу мінімальною зарплатою, цей показник складає 312 євро, у Польщі – 611 євро (майже в 5 разів більше, ніж в Україні), а в найбагатшому у ЄС Люксембурзі – 2 142 євро (аж у 12 разів більше у порівнянні з Україною)!

Водночас, уряд не має жодної притомної програми реформування економіки і подолання бідності в країні, попри озвучені недавно наміри Президента Володимира Зеленського за чотири найближчі роки догнати Польщу за рівнем середньої зарплати.

Насправді, сьогодні влада збирається запрошувати українських мігрантів до фіскальної держави, де панує олігархічна економіка трудового визиску й мізерних зарплат, до країни системної, боргової й інституційної кризи.

Та чи є в цьому сенс? Чи з’явиться в наших "заробітчан" мотивація повертатися, щоб займатися підприємництвом на кредитні гроші, якщо їхній малий і незахищений бізнес можуть банально "рейдернути" олігархічні й напівкримінальні "акули" (навіть попри розпіарене відкриття Мін’юстом "Антирейдерського офісу")?

І такі загрози виглядають цілком реалістичними, оскільки в Україні запросто можуть "віджати" навіть велике та знане підприємство (як, ймовірно, це відбулося в ситуації з ПАТ "Київметрострой").

З іншого боку, які перспективи матимуть трудові мігранти, котрі, уявімо, повернуться найближчим часом в Україну, аби влаштуватися на роботу як наймані працівники?

Отримати новий Трудовий кодекс, який повністю нівелюватиме можливості для захисту їхніх прав і дозволятиме роботодавцеві беззастережно й миттєво звільняти їх без вихідної допомоги за першої-ліпшої можливості?

У перспективі – зіткнутися з підвищенням пенсійного віку до 65 років, як пропонує голова Комітету ВР з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова, та з жебрацькими пенсіями на виході?

Чи отримати тотальне стеження за своїми доходами з боку фіскалів, котрі вже завтра збираються вводити загальне декларування статків для кожного домогосподарства, щоб збирати з посполитих податки фактично за те, що вони дихають українським повітрям?

Що потрібно замість урядової програми?

Як це не парадоксально звучить, проте, для повернення українських мігрантів на Батьківщину потрібно кардинально змінити акценти урядової програми "Повертайся і залишайся".

Адже, скоріше за все, Кабінет міністрів України не повною мірою усвідомлює масштабність цього завдання! Поясню, чому.

По-перше, чи готова Україна, наприклад, протягом 1-2 років створити додатково 5-8 мільйонів робочих місць для трудових мігрантів, котрі повернулися?

Адже 90 відсотків з них — це наймані робітники для низькокваліфікованої праці!

Для створення робочих місць будуть потрібні десятки мільярдів доларів, як з бюджету, так і залучених інвестицій. На жаль, боргове навантаження на держбюджет та критично низький приплив прямих іноземних капіталовкладень у вітчизняну економіку унеможливлюють для державни такі масштабні витрати.

По-друге, чи готова країна відмовитися протягом цих 1-2 років від щорічного припливу валюти до вітчизняної фінансової системи, а це -- близько 13 мільярдів доларів переказів від трудових мігрантів?!

Адже, без цих грошей з-за кордону нашу економіку може очікувати економічний колапс разом із карколомною девальвацією гривні та захмарною інфляцією.

По-третє, чи готова Україна надати трудовим мігрантам вигідний рівень оплати (зарплат) на новостворених робочих місцях, який можна порівняти з тим, що вони отримували в міграції?

І, по-четверте, чи готова Україна надати комплексний пакет соціального захисту трудовим мігрантам, яким вони були забезпечені на роботі, наприклад, в країнах Європейського Союзу?

Особливо ж, зважаючи на те, що державна політика в соціальній сфері сьогодні спрямована на тотальну "оптимізацію" і скорочення всіх видів соціальної допомоги.

Відповідь на всі ці запитання лежить на поверхні: "Ні. Країна не готова до цього!".

Відтак, пропоную повністю змінити концепцію програми "Повертайся і залишайся" в наступному сенсі. Протягом трирічного періоду необхідно організувати комплексну підтримку трудових мігрантів з боку держави за кордоном.

Йдеться, насамперед, про: юридичну й консульську допомогу, впровадження в українських посольствах і консульствах посади спеціального аташе з трудової міграції; створення відповідних умов для належного пенсійного забезпечення "заробітчан" у майбутньому, консульську підтримку громадських об'єднань мігрантів в інституційному та проектно-фінансовому аспектах тощо.

Ці та інші заходи дозволять, передовсім, дати зрозуміти трудовим мігрантам, що країна про них пам'ятає і піклується. Однозначно, це також позитивно позначиться і на додаткових валютних надходженнях в економіку країни з боку українських "заробітчан".

І, одночасно з цими заходами, протягом цього ж трирічного періоду необхідно:

- розробити національну програму "Міграційна політика України" (яка має грунтуватися на економічному аналізі, а не на політичному популізмі) й пакет правових актів, спрямованих на повернення трудових мігрантів на Батьківщину. І лише після її реалізації протягом 3-річного терміну та після створення усіх необхідних умов для "заробітчан", слід їх запрошувати повертатися додому.

Відтак, необхідно передбачити для них не лише пільгові кредити, а й, наприклад, 5-річні податкові канікули (але справжні, а не на кшталт колись обіцяних Януковичем), компенсацію державою вартості навчання та підвищення кваліфікації екс-мігрантів та їхній дітей тощо;

- для відкриття колишніми "заробітчанами" власного бізнесу в Україні необхідні кардинальне реформування й спрощення податкової системи, реформування судової влади й викорінення корупції з боку правоохоронних та інших органів.

Адже, самостійний бізнес пов’язаний із високими ризиками, які держава повинна звести до мінімуму.

Відтак, найперше влада має припинити тиск на ФОПів, натоміть спрямувати цей репресивний запал на боротьбу з офшорами, корупційною митницею, неефективними держпідприємствами тощо.

Водночас, Мінсоцполітики повинне впровадити для наших трудових мігрантів постійно діючу гарячу телефонну лінію в одному з месенджерів та онлайн-довідник з усіх податкових, регуляторних, фінансово-банківських та інших питань;

- забезпечити надання ексзаробітчанам, котрі відкрили свій бізнес в Україні, на умовах пільгової оренди - офісних площ, що перебувають у державній чи муніципальній власності.

Водночас, Нацбанкові необхідно здійснити революцію на ринку іпотечного кредитування, аби громадяни (в тому числі – колишні мігранти) мали можливість придбати для себе житло за допомогою кредитів під максимум 12% річних;

- держава має забезпечити "заробітчан", котрі повернулися додому, на 5-річний строк пакетами медичного та майнового страхування тощо.

Назагал, український уряд має розглядати повернення мігрантів не в контексті звітної "галочки", а як один із найважливіших компонентів відродження української економіки.

Користуючись нагодою, хочу проінформувати: наша Асоціація, йдучи назустріч побажанням багатьох громадян, робить перший крок для підтримки українських "заробітчан".

Ми створили публічний Телеграм-чат, на якому всі без винятку трудові мігранти з будь-яких країн можуть отримувати юридичні та інші консультації від фахівців Асоціації та від таких же, як і ви, мігрантів, котрі вже мають значний досвід у юридичних, інформаційних та інших питання у сфері захисту прав українських "заробітчан".

А також – отримувати інформацію щодо роботи за кордоном, в тому числі – від конкретних роботодавців. Телеграм-чат "SOS Трудовий Мігрант УЗСП": https://t.me/sos_tr_migrant

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх