Колонки Михайло Джус
  923  1

Порозуміння без взаємності. Про що підписали меморандум Кабмін та Нацбанк

Меморандум між Кабінетом Міністрів (КМУ) та Національним банком (НБУ) про взаємодію з метою досягнення стійкого економічного зростання та цінової стабільності, підписаний 3 жовтня 2019 року, міг би стати "ключем" до вирішення багатьох проблем в економіці. Але не став таким. Спробуймо розібратися чому…

Голова НБУ Яков Смолій та прем'єр Олексій Гончарук / Фото: прес-служба КМУ

Однією з хронічних "хвороб" розвитку економіки України, джерелом різного роду негараздів є неузгодженість монетарної і фіскальної політик держави. Найчастіше ми чули про цю проблему у контексті претензій Нацбанку до Мінфіну.

Дійсно, надмірний дефіцит бюджету (особливо його покриття за рахунок емісії), а також нерівномірність витрачання коштів з урядових рахунків значно ускладнюють виконання Національним банком його основної конституційної функції – забезпечення стабільності грошової одиниці (гривні).

Внаслідок такого впливу ми неодноразово мали інфляцію і девальвацію гривні у минулому.

Проте, з іншого боку, ступінь жорсткості монетарної політики Національного банку має істотний вплив на рівень ділової активності, темпи зростання економіки, а отже – на обсяг надходжень до бюджету.

Що жорсткішою є монетарна політика, тим повільніше росте економіка і менше податків збирає держава.

Водночас, рівень облікової ставки НБУ має значний вплив на вартість державних запозичень на внутрішньому ринку.

У згубності такого впливу усі бажаючі могли переконатися упродовж кількох останніх років і особливо наприкінці 2018 року, коли дохідність облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на первинному ринку сягнула 20% річних (облікова ставка на той час становила 18%).

Знизити дохідність ОВДП до 13,2% у листопаді 2019 року (нижче рівня облікової ставки, яка з кінця жовтня становить 15,5%) Мінфіну дозволив значний приплив спекулятивного капіталу від нерезидентів. Ну і, звісно, шквал критики на його адресу за надмірну прихильність до фінансових спекулянтів.

За логікою речей, Меморандум між КМУ і НБУ мав би відобразити прагнення обох органів влади знайти компроміс для досягнення цілей, окреслених у його назві: стійке економічне зростання і цінова стабільність.

З’ясуймо, про що у дійсності домовились Кабмін і Нацбанк.

Цитата: "Кабінет Міністрів України підтримуватиме цілі та принципи грошово-кредитної (монетарної) політики Національного банку України, визначені Стратегією монетарної політики Національного банку України та Основними засадами грошово-кредитної політики".

Тобто, уряд повністю погодився з політикою НБУ, яка, якщо вірити словам голови НБУ Якова Смолія, стримує кредитування реального сектору економіки, а отже, гальмує економічне зростання.

Крім того, КМУ фактично "підписався" під інфляційною ціллю НБУ 5% +/- 1 відсотковий пункт, в обґрунтованості якої сумнівається навіть Голова Ради НБУ.

Наслідки не забарилися: за 20 днів після підписання Меморандуму Уряд схвалив оновлений прогноз економічного і соціального розвитку України на 2020-2022 роки, в якому прогноз інфляції за обома сценаріями повністю "вписався" у цільовий діапазон НБУ.

Тоді як попередня версія урядового прогнозу інфляції була трохи песимістичнішою і вочевидь засмучувала прихильників інфляційного таргетування з Нацбанку.

Зважаючи на таку поступливість Кабміну зовсім не дивує той факт, що характер економічного зростання зі "стрімкого" у Програмі діяльності уряду плавно перетворюється на "стійкий" в Меморандумі.

Але ж, як відомо, стійке не завжди стрімке, що й підтверджує базовий сценарій урядового прогнозу зростання ВВП на 2020-2022 роки (3,7%, 3,8%, 4,1%). Які там 40%!..

Ба більше, якщо ми всю економіку поставимо у залежність від стратегії монетарної політики НБУ (і особливо методів її реалізації), то і ці 3-4% видаватимуться нам стрімким зростанням.

Окрім беззастережного схвалення політики Нацбанку в контексті Меморандуму уряд бере на себе низку слушних зобов’язань щодо скорочення відносно ВВП дефіциту бюджету, державного боргу тощо.

На особливу увагу заслуговує обіцянка КМУ провадити ефективну антимонопольну політику. Це була б дійсно дієва допомога Нацбанку, оскільки високий рівень монополізації економіки є однією з головних причин перманентного зростання цін.

А що ж натомість пропонує НБУ?

Для сприяння уряду у забезпеченні стрімкого економічного зростання Нацбанк обіцяє лише те, що й так вимагає від нього закон.

Цитата: "Національний банк сприятиме досягненню цих цілей та підтримуватиме економічну політику Кабінету Міністрів за умови, що це не перешкоджатиме досягненню цілей з цінової та фінансової стабільності".

Іншими словами, не обіцяє нічого.

Зобов’язання щодо зниження облікової ставки до 8% на кінець 2021 року чітко "прив’язане" до уповільнення інфляції до 5%, тобто може й не відбутися навіть через два роки. Таке зобов’язання навіть прогнозом назвати складно.

Нацбанк обіцяє сприяти "пожвавленню банківського кредитування, зокрема через запровадження довгострокового рефінансування під плаваючу процентну ставку".

Очевидно в НБУ забули, що можливість рефінансування на термін від 1 до 5 років існує з 01.08.2018 року, проте банки не користуються нею через високу облікову ставку.

Теза про активізацію фінансування фермерських господарств під іпотеку землі виглядає взагалі обурливо.

У суспільстві зріє бунт проти земельних ініціатив влади, Верховна Рада жодного закону ще не ухвалила, а Нацбанк для себе вже все вирішив і розпорядився землею.

НБУ вкотре нагадує, що "дотримуватиметься плаваючого обмінного курсу", тобто робитиме те, що й робить зараз.

І тут виникає дивна ситуація: Кабмін у Меморандумі погоджується з такою позицією НБУ, а Рада НБУ через два місяці визнає діяльність Правління НБУ у частині формування та реалізації валютно-курсової політики неефективною та такою, що не відповідає викликам сучасного розвитку України.

Показовим є той факт, що у розділі про координацію дій Кабміну і Нацбанку немає жодного слова про економічне зростання як мету цієї координації. Є лише цінова і фінансова стабільність.

З огляду на все вищезазначене постає логічне запитання щодо доцільності підписання такого Меморандуму. Тобто, інтерес Нацбанку очевидний, але для чого усе це потрібно Кабміну?

Відповідь може бути несподіваною. Придивившись до фото з церемонії підписання Меморандуму побачимо, що компанію прем’єр-міністру, окрім Міністра фінансів Оксани Маркарової, складали міністр економіки Тимофій Милованов і його заступник Сергій Ніколайчук.

Фото: прес-служба КМУ

А вони, як відомо, до моменту призначення на високі міністерські посади працювали в НБУ над запровадженням режиму інфляційного таргетування.

Тож чи не пояснюється таке специфічне "порозуміння" між Кабміном і Нацбанком банальним людським фактором?

Адже згадані високопосадовці теж люди і могли просто не встигнути змінити "фокус".

Як би там не було, результат для Кабміну невтішний: повна і беззастережна капітуляція перед Нацбанком.

І наостанок про смішне крізь сльози.

У Меморандумі йдеться не лише про фіскальну, а й про економічну політику Уряду загалом. А це те, чого у цілісному вигляді не існує взагалі.

Після нещодавніх рефлексій пана Сергія Ніколайчука щодо непотрібності промислової політики говорити про економічну політику уряду взагалі якось незручно.

Якщо, звісно, не вважати економічною політикою намір влади все розпродати і забути, де та Україна була на мапі.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх