Колонки Дмитро Кащук
  2437  2

Нікель і кобальт: яке значення для України має зростання світового попиту на ці метали

Світ активно ловить "хайп" змін, Україна ще не встигає. Але саме тому маємо дивитися ширше на класичні підходи розвитку економіки. Базовою галуззю для зростання ВВП традиційно була видобувна та геологічна галузі, а також металургійна промисловість.

Перший заступник голови МВФ Девід Ліптон вважає, що якщо Україна хоче наздогнати світ в економічному розвитку, їй потрібна нова бізнес-модель і провадження низки чітких реформ. Мовляв, Україні нічого в тому не заважає, було б бажання.

Аналіз світового ринку показав, що наразі нікель визнано одним із найцінніших матеріалів, що видобувався у 20-21 століттях. Ба більше, нікель – один із металів, за обсягами виробництва й споживання якого судять про рівень розвитку країни.

Він належить до групи важких кольорових металів і використовується в різних галузях індустрії, починаючи з виробництва легованої сталі й закінчуючи високотехнологічною медициною і електротехнікою.

Щодо кобальту, то ще у 2010 році європейська комісія в своєму дослідженні "Raw Materials Supply Group" віднесла його до критичних корисних копалин світу, тобто до стратегічно вважливих і таких, що спроможні впливати на потужні економічні процесі.

В Україні нікель і кобальт є. Питання – як ці рідкісні метали використовуються в Україні та як заробляють на них, і чи зароблять взагалі? Наразі доречно говорити навіть не про обсяги покладів, а про "битву за технології" потужних гравців промислового світу.

Чи може Україна стати цим гравцем? Яке геологічне минуле має Україна, щоб наразі планувати нові підходи економічного прориву/розвитку? І що взагалі є в нашій країні, щоб виходити на світові ринки надрокористування?!

Нікель і кобальт: історія двох кольорових металів в Україні

Ціна на кобальт і нікель у світі стрімко зростає. Звісно, що їхня вартість постійно коливається, але у 2018 ціна останнього досягла $95 тис за тонну. Кобальт, як ви розумієте, на тлі переорієнтації авторинків, теж не дешеве задоволення.

Його вартість наприкінці 2018 року була $54 тис. за тонну За даними дослідницької фірми CRU Group, покладами кобальту зараз цікавляться близько 300 компаній з усього світу.

Нікель

У 50-х роках минулого століття в межах Українського кристалічного масиву геологи відкрили кілька десятків ультрабазитових масивів. У ті ж роки й пізніше були розвідані 6 родовищ на Дніпропетровщині й 13 у Середньому Побужжі (західна частина Кіровоградської області).

У 1972 році на Побужжі біля Первомайська було збудовано єдиний в Україні Побузький феронікелевий комбінат. Він використовував руду місцевих родовищ із вмістом нікелю 0,7-0,9%. Показники не надто райдужні.

За часів СРСР до руди додавали нікелевий брухт. Це разом із наявністю дешевої електроенергії зумовлювало прибутковість підприємства при роботі з бідними на нікель місцевими рудами. До 90-х років минулого століття три родовища були випрацювані.

З часів розпаду СРСР, коли ціни на електроенергію стрімко зросли, а нікелевий брухт став недоступним, комбінат використовує лише імпортну руду з вмістом нікелю 2,1-2,2 %. Руда завозиться морськими судами з Нової Каледонії, Філіппін, Південної Америки.

У 2014 році Українська компанія ТОВ "ВІП-Трейдер" (засновники: Юрій Горобець, Андрій Пашкульський, Хізрі Хізрієв з Дніпра і Дніпропетровської області) здійснила геолого-економічну оцінку родовища й облаштувала дослідний кар’єр.

Проте Побузький феронікелевий комбінат (належить міжнародній Solway Group), розташований поряд, руду брати відмовляється. Але про це пізніше.

Довідково: Головними сферами використання нікелю є металургія (виробництво нержавіючої і легованої сталі), хімічна й аерокосмічна галузі, приладобудування, суднобудування, авто- і авіабудування та інші галузі економіки. Наразі в Україні потреби в нікелі задовольняються завдяки імпорту, хоча так було не завжди.

Джерело: Наукове видання "Металічні корисні копалини" том 1

Кобальт

Крупних кобальтових родовищ в Україні немає. Про це свідчать офіційні данні щорічнику "Мінеральні ресурси України" станом на 2018 рік Державного науково-виробничого підприємства "Геоінформ".

Щодо світових покладів, винятком є деякі родовища Африканського континенту, бо кобальт – супутній елемент. Його скупчення буває лише в комплексних рудах.

Цей метал поширений у земній корі – 0,002% від загальної маси. Проте через низьку концентрацію він зазвичай видобувається як побічний продукт із комплексних нікелевих і мідних руд.

Щоб назвати видобуток економічно доцільним, в 1 тонні руди має міститися від 1 до 30 кг кобальту, або від 0,1 до 3%. Після видобутку основного металу кобальт відділяють від нього шляхом хімічних реакцій.

В Україні кобальт-нікелеві родовища розташовані в Середньому Придністров’ї (чотири родовища) та Середньому Побужжі (шість родовищ). Вміст кобальту в них становить 0,04–0,14%.

Україна володіє 0,1% покладів кобальту всієї планети

Також метал можна знайти в Прутівському родовищі сульфідних мідно-нікелевих руд. Тут відсоток кобальту становить 0,022%. Тобто для оцінки потенціалу та економіки видобутку в Україні потрібно відновити виробництво нікелю.

Загалом же підтверджені запаси кобальту в Україні, за даними Держгеослужби, становлять 8000 тонн. Світові ж запаси цього металу, за дослідженнями Геологічної служби США, становлять 7,1 млн тонн. Тобто Україна володіє 0,1% покладів кобальту всієї планети.

Кобальт застосовували для виготовлення надтвердих жароміцних магнітних спецсплавів для космічної та авіаційної техніки, у скляній та хімічній промисловості.

Тепер основна частка припадає саме на виробництво акумуляторів. Минулого року відсоток споживання кобальту галуззю становив 42%, внаслідок чого середні річні ціни зросли більше ніж удвічі. У підсумку за п’ять років вартість кобальту зросла з $24 700 за тонну в 2013 році до $54 000 за тонну в 2018-му.

Джерело: дані геологічної Служби США

Єдиний в Україні Побузький фіронікелевий комбінат

Тепер, коли потенціал України зрозумілий, запитання таке: хто ж усе це переробляє, отримує спецдозволи на видобуток, відпрацьовує ринки збуту й у цілому веде всю необхідну економіку?

Не знаю, чи здивуєтеся ви, якщо дізнаєтеся, що український Побузький фіронікелевий комбінат – єдине на пострадянському просторі підприємство, що виробляє в промисловому масштабі феронікель з бідних окислених нікелевмісних руд.

Сприятливе географічне розташування та розвинена мережа комунікацій сприяють успішній роботі комбінату на ринку металу. Але так було не завжди.

Комбінат запрацював лише у 2003 році після тривалого простою. Велика міжнародна компанія Solway Investment Group придбала активи підприємства й роком пізніше перезапустила його.

Наразі основною сировинною базою для виробництва феронікелю є привізна руда. ПФК повністю інтегровано у виробничий процес Solway Investment Group.

Процес цей такий: естонська компанія Bowrin Trading OU постачає нікелеву руду на ПФК, де її переробляють у феронікель, який повертається постачальникові руди. Отриманий феронікель Bowrin потім продає на міжнародних ринках.

Звичайнісінька толінгова (давальницька) схема роботи, за якою працюють багато вітчизняних підприємств агропромислового комплексу, хімічної, текстильної, взуттєвої промисловості тощо.

І де в цьому процесі, запитаєте ви, місце для української руди? А його просто немає. Комбінат не закупає її. Відмовляється. Хоча спроби переробки вітчизняних надр були, і неодноразові.

І тут логічно поставити питання навіть не чому, а що робити, щоб підприємство з потужностями прямої металургійної переробки (без збагачення і згрудкування) до 1,5 млн тонн комплексних природно-легованих руд з отриманням до 100 тис. тонн на рік різного складу феронікелю (сплаву заліза з нікелем, хромом, кремнієм, міддю тощо), зокрема нікелю — від 7 до 20 тис. тонн на рік, залежно від складу руд, було зацікавлено у використанні саме вітчизняної руди?

У чому проблема?

Варто зауважити, що побузькі руди належать до латеритних нікелевих, які, на відміну від мідно-нікелевих сульфідних руд, ніхто у світі не збагачує. Такі спроби були за часів Союзу, проте тільки на рівні наукових розробок, так і не перейшовши на стадію промислового впровадження.

Єдине практичне досягнення в наші дні — так зване псевдозбагачення латеритних руд, що припускає поділ їх на фракції. Цей метод використовували на гірничо-металургійному підприємстві Cawse в Австралії, що складається з рудника відкритого видобутку й заводу з вилуджування руди.

У результаті виходив товарний нікель-кобальтовий карбонат, який потім постачали на завод Norilsk Nickel Harjavalta у Фінляндію для дальшої переробки. Таке псевдозбагачення дає вкрай незначний приріст вмісту нікелю — з 0,9 до одного відсотка.

У чому ще проблема?

Окрім технічних і технологічних проблем, є ще одна не менш змістовна. Позиція держави. А точніше її відсутність.

Із позитивного: 12 лютого 2019 року Держгеонадра на останньому неелектронному аукціоні продає ТОВ "Кольормет України" (засновник: маловідома фізособа Марина Гарбуз з Києва – БЦ) спецдозвіл на геологічне вивчення та дослідно-промислову розробку (ГВ+ДПР) Прутівського рудопрояву (Житомирська область) із вмістом сульфідних мідно-нікелевих руд за 10,5 млн гривень.

Прутівський рудопрояв площею 15 кв. км розташований на території Романівського, Пулинського та Баранівського районів Житомирської області.

На базі вже розвіданих родовищ силікатних нікелевих руд в Україні (Побузький у Середньому Побужжі й Девладівський у Середньому Придніпров’ї) затверджені запаси нікелю промислових категорій склали, відповідно, 93,1 і 124,7 тис. т при середньому вмісті металу в сухих рудах 0,9 %.

Що викликає тривогу: незважаючи на очевидну необхідність нарощування запасів нікелю, роботи з пошуків і розвідки нікелевих родовищ до видачі цієї ліцензії не велося, хоча перспективних ділянок силікатних руд повною мірою достатньо.

Питання пошуку зацікавлених надрокористувачів мало б вирішуватися паралельно з питанням залучення новітніх технологій на міжнародних майданчиках. Але ця проблема для останнього керівництва існувала впродовж усієї каденції, починаючи з 2016 року. Іміджева складова, треба визнати, не найсильніша її сторона.

Втім, поки ми розгойдуємося, виробництво електрокарів зростає. Авторитетна консалтингова компанія CRU Group заявила, що до 2021 року у світі буде майже чотири з половиною мільйони електромобілів і автомобілів із гібридними двигунами (у 2016 році їх було трохи більше мільйона).

До 2040 року, за даними Міжнародного енергетичного агентства, число електромобілів у світі виросте мінімум до 40 мільйонів.

Як і інша електроніка, сучасні електромобілі працюють на літій-іонних акумуляторах, для яких потрібен кобальт. При цьому акумулятор в електромобілі, зрозуміло, набагато більший, ніж, наприклад, у смартфоні; його вага може перевищувати 500 кілограмів.

І якщо для батареї в смартфоні треба 10 грамів кобальту, то для акумулятора електромобіля - у середньому приблизно 20 кілограмів.

Щодо нікелю, то за останні три роки, з 2016 по 2019, ціна на цей важкий кольоровий метал на Лондонській біржі виросла з $ 10.5 тис за тонну до $18.5 тис.

Ціновий пік на кобальт досяг 21 березня 2018 року, коли вартість за тонну на Лондонській біржі досягла відмітки в $95.5 тис. Щоправда наприкінці червня ціна впала до $ 29.5, а наразі знову зросла до $35 тис. Аналітики ринку прогнозують подальше зростання.

Тактичні кроки – нові технології!

Ресурси в Україні є, нам потрібно навчитися правильно їх використовувати.

Родовища нікелю й кобальту у світі неухильно виснажуються, перспективи виявлення нових нікеленосних ультраосновних масивів є мінімальними. Це стало головною причиною неухильного і значного зростання цін на металічний нікель і кобальт.

Отже, враховуючи високу вартість на світовому ринку, прогрес у технологіях промислового вилучення нікелю й кобальту із бідних руд, ГО "Наука. Розвідка. Видобування" (НРВ) пропонує:

  1. Розробити адаптовані до українських руд і українського екологічного законодавства технології вилучення нікелю і кобальту.
  2. Прорахувати економічну доцільність експлуатації конкретних родовищ з огляду на їхні геолого-гідрогеологічні умови, інфраструктуру і землекористування.

Треба усвідомити, що країни світу змагаються вже не скільки обсягами покладів тих чи інших копалин, а швидше технологіями їхньої переробки.

Великі компанії спочатку скуповують потужні родовища окремих копалин, чекають роками або навіть десятиліттями, щоб у свій час вийти на ринок з новими технологіями та завоювати його.

Наприклад, як це було з найбільшою гірничодобувною компанією Rio Tinto (ASX, LON: RIO), яка може розпочати видобуток літію за своїм проектом в Джадарі, Сербія, вже за чотири роки (у 2023 році).

Стратегічні кроки – нова державна політика!

Світ дуже швидко рухається. Тому розробка/залучення нових технологій – це лише один з багатьох тактичних кроків на стратегічному шляху економічного розвитку країни, які мала би зробити держава. Про що йде мова?

НРВ пропонує новому прем’єр-міністру Олексію Гончаруку та Кабінету міністрів України створити робочу групу/спецкомісію щодо українських надр задля:

  1. розробки Стратегії надрокористування в Україні;
  2. створення українського сучасного переліку критичної мінеральної сировини, в якому повинні бути враховані фактори, що пов’язані з сучасною економічною ситуацією в Україні та з потребами, котрі визначені загальносвітовою кон’юнктурою мінеральної сировини;
  3. створення збалансованої мінерально-сировинної бази стратегічних видів корисних копалин з огляду на наявні оцінки потреб в них вітчизняної промисловості, з одного боку, та кон’юнктури світового ринку, з іншого;
  4. розробки плану адекватних дій, спрямованих на зменшення залежності України від імпорту дефіцитної для національної економіки мінеральної сировини та зміцнення експортного потенціалу країни за рахунок тих вітчизняних корисних копалин, що наявні в надрах держави та мають великій попит на світовому ринку;
  5. вивчення і впровадження сучасних практик користування надрами;
  6. новітніх технологій та переробки (збагачення) корисних копалин;
  7. вивчення діяльності геологічних служб світу;
  8. видачі спеціальних дозволів на користування надрами;
  9. захисту геополітичних інтересів України на світовому ринку мінеральної сировини.

Невдовзі наша експертна команда звернеться до топ-менеджменту країни з фаховою пропозицією щодо розвитку мінерально-сировинної бази України.

Бо вкрай терміново потрібно піднімати саме геологічну складову Служби. Нажаль, наразі функції Держгеонадр обмежуються видачою спецдозволів, хоча мала би відповідати за ефективний розвиток українських надр.

Особливо після анексії АР Крим і левової частки шельфу Чорного моря, поклади якого могли б забезпечити вуглеводнями і надати статус енергетично-незалежної країни.

Зауважу, що механізм реформування та практичних порад готовий вже як 5 років. Нагадаю, що Асоціація геологічних служб Європи (АГСЄ) за участю представників США та Канади, яка у 2014-2015 рр делегувала 2 робочі групи до України, проаналізувала роботу вітчизняної геологічної Служби і надала детальний висновок-рекомендації на 100 сторінках щодо реформування Служби відповідно до євростандартів. Залишається тільки брати і працювати.

Також нагальним має бути відпрацьовування відповідного іміджевого питання України. Про наявні надрові ресурси світова спільнота має знати! Поки ж потенційні інвестори або не знають про український потенціал, або лякаються законодавчої нестабільності!

І якщо, на думку першого заступника голови МВФ Девіда Ліптона: "Немає жодної причини у світі, чому Україна не може побудувати нову бізнес-модель, досягти росту ВВП 5% - 6%", чому тоді маємо сумніви ми, українці? Чи це не сумніви.....?

Матеріал підготовлено за допомоги офіційного джерела геологічної інформації - видання "Металічні корисні копалини" том 1, за авторства: Д.С. Гурського, К.Ю.Юсипчука, В.І.Калініна, Є.О.Куліш, С.В.Нєчаєва, Ю.І. Третьякова, В.О.Шумлянського.

Державна геологічна служба України, Національна академія України. Видання: "Центр Європи", 2005 рік.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх