Колонки Сергій Панасюк
  657  0

Конституція. Частина перша. Перші десять заповідей

У книжці "Конституція. Частина перша. Перші десять заповідей", автор коментує положення Конституції України та веде діалог з читачем про цікаві факти, міфи та деякі недоречності нашого Основного Закону.

Сергій Панасюк – український науковець, фахівець в галузі конституційного та муніципального права, доктор філософії в галузі права, професор кафедри Українсько-Американського Університету Конкордія.

"Конституція – це досить складний документ, принаймні для багатьох, а тому, я вирішив написати НЕ науковий коментар до Основного Закону України, а дати прості відповіді на складні питання".

Це відверта розмова автора з читачем. Без наукового стилю, "заумних" фраз та термінів. Це перша частина із запланованої серії, в якій будуть проаналізовані статті та принципи Конституції України.

БізнесЦензор публікує уривок із книжки "Конституція. Частина перша. Перші десять заповідей".

Ця книга, скорше, для тих, хто НЕ є юристом.

Конституція – це досить складний документ, принаймні для багатьох, а тому, я вирішив написати НЕ науковий коментар до Основного Закону України, а дати прості відповіді на складні питання.

Це перша частина із запланованої серії, в якій будуть проаналізовані статті та принципи Конституції України.

Ми з вами часто чуємо про багатовікові прагнення Українського Народу та Української Нації до незалежності, які фактично почали реалізовуватись в 1991 році, після проголошення незалежності України.

Проте, "віз і нині там", або "віз – мало зрушив".

І, на жаль, досі актуальними є питання:

Чи стали Українці самостійними та незалежними?

Чи отримав Народ України власну (народну) державу?

Чи є Народ України сувереном та джерелом влади в країні?"

По-суті, книга має декілька частин: "Вступну", "Історія Конституції" та "Коментар до Преамбули та перших десяти статей Конституції України".

На шляху до незалежності, Народ України неодноразово намагався реалізувати своє право на власну державу, що підтверджується відомими історичними документами: "Конституція Пилипа Орлика", "Конституція УНР" та ін.

Були в нашій історії і акти, що мали назву "Конституція", проте не мали жодного відношення до конституціоналізму чи демократії.

Конституція України народжувалася важко та в муках.

Процес розробки і прийняття Конституції України був досить тернистим, мав декілька критичних моментів та тривав цілих 5 років та закінчився результативним голосуванням, близько п’ятої ранку.

Конституція 1996 року була прийнята після численних чварів та ультиматумів, і стала політичним компромісом між різними політичними "елітами".

Від імені народу та в рамках делегованих повноважень влада повинна створювати закони, виконувати ці закони та контролювати їх якісне виконання всіма іншими.

Народ делегує частину своєї влади та може самостійно, шляхом демократичних виборів, переобирати неналежного управителя свого майна.

Якось я почув думку, що конституція – це клітка для влади. Це є досить влучним виразом. Конституція покликана обмежувати владу та не допустити авторитаризму.

"Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей…".

Тобто, Конституція дає чітке визначення терміну "Український народ" – це громадяни України, не залежно від національності, походження чи місця народження. "…виражаючи суверенну волю народу…".

Як на мене, виходить приблизно так: "…Сторона 1, що діє від імені Сторони 2…".

Виходить, що Верховна Рада України, виражаючи волю Народу України, прийняла для нього та від його імені Конституцію України.

Як на мене, це дещо "спотворене" розуміння про демократію, яке визначив Президент Сполучених Штатів Америки Авраам (Абрахам) Лінкольн: "Демократія – це урядування народу, народом, для народу".

А у нас виходить: "урядування парламентом від імені народу". Це важливо! Адже ми кажемо про джерело влади, де підміна одного слова може змінити всю суть.

"…спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення…".

Ну нарешті, згадали про право народу на самовизначення, що мало б бути на початку, та є базовим принципом. І тут у мене виникає риторичне питання: "Чому "Український народ" пишеться з великої літери, а "українська нація" – ні?".

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх