Колонки Сергій Жиліч
  373  0

"Зміни в КПК України - 2019" – дієві заходи чи порожні декларації

Останніми роками українське кримінально-процесуальне законодавство переживає досить насичені часи сповнені новел, напружених обговорень та розширення інструментів захисту прав осіб, щодо яких здійснюються слідчі дії.

Так, найбільш резонансними змінами 2018 року було введення в дію інституту "кримінальних проступків", усунення розбіжностей між КК України та КПК України у визначенні поняття "кримінальне правопорушення", а також посилення ролі судів під час досудового розслідування.

Однак, не дивлячись на такі значущі для правників зміни, законодавець не збирається зупинятись і семимильними кроками рухається далі під гаслами захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, щодо яких проводяться слідчі дії.

Так, 17.01.2019 на сайті Верховної Ради України з’явився новий законопроект № 9484 про внесення змін до КПК України та КК України (щодо вдосконалення порядку застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження).

Отже розглянемо "передові ідеї" наших законодавців, щодо вдосконалення (хотілося б на це сподіватися) порядку застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження.

  1. Пропонується передбачити в КПК положення, згідно з яким у разі втрати, пошкодження чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа чи пристрою для обробки, передавання та зберігання електронної інформації, вона зобов’язана відшкодувати володільцю пов’язані з цим витрати та вжити заходів щодо відновлення втраченого документа.

Слід зауважити, що на даний час ч. 4 ст. 100 КПК України також передбачає відшкодування шкоди у випадку пошкодження, знищення чи втрати вилученого майна, якщо воно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

Однак, законодавець за допомогою цієї зміни вирішив розповсюдити вказану норму не лише на речові докази, але й на усі вилучені під час слідчих дій речі та документи.

У такому рішенні дійсно є логіка, оскільки далеко не завжди слідчий або прокурор визнають те чи інше тимчасово вилучене майно речовими доказами (шляхом винесення відповідної постанови), що, в свою чергу, може стати формальною підставою для відмови в відшкодуванні вартості пошкодження відповідного майна.

Позитивною стороною зазначеної зміни є те, що на практиці слідчий, прокурор нарешті почнуть більш дбайливо ставитись до тимчасово вилученого майна і ризик пошкодження чи знищення (втрати) майна суттєво зменшиться.

Однак, законодавцем залишено й надалі не конкретизованим порядок та механізми стягнення вказаного збитку з посадової особи правоохоронного органу, а отже вказана норма потребує значного доопрацювання.

  1. Запропоновано передбачити, що речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді пристроїв для обробки, передавання та зберігання електронної інформації, якщо вони використовуються як предмети або засоби праці та/або вилучення яких може завдати істотної шкоди їх власнику (законному володільцю), повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.

Як вбачається із самої диспозиції вказаної норми, електронні засоби повертаються власнику або передаються на відповідальне зберігання за умови, якщо це не завдасть шкоди для кримінального провадження.

Однак, саме слідчий буде визначати цей ризик, а отже вірогідність того, що майно буде повернуто, є майже нульовою.

На нашу думку, для того, щоб забезпечити життєздатність вказаної норми на практиці, необхідно деталізувати в ній чіткий порядок повернення власнику відповідного майна, що не містить слідів кримінального правопорушення.

Для цього законодавцю необхідно встановити строк, протягом якого таке вилучене майно повинно бути повернуто або передано на відповідальне зберігання після подання власником або законним володільцем відповідного клопотання слідчому, прокурору.

Крім того, можливість оскаржити відповідну бездіяльність слідчого до суду автоматично вирішить ще одне питання, а саме про суб’єкта, який буде визначати, чи містять речові докази сліди кримінального правопорушення та чи можливе їхнє повернення власнику без шкоди для кримінального провадження.

Адже таким суб’єктом в такому випадку стане й слідчий суддя, а не виключно прокурор або слідчий.

  1. Законодавець пропонує заборонити слідчим, прокурорам вилучати пристрої для обробки, передавання та зберігання електронної інформації або їх складових, а також порушувати роботу комп’ютерних та інших мереж, якщо знаряддям, засобом або предметом кримінального правопорушення виступає інформація, що в них міститься.

Окрім зазначеного пропонується ввести норму, відповідно до якої у разі вилучення зазначених пристроїв або їх складових, особа, яка їх вилучає, зобов’язана на вимогу власника (законного володільця) надати можливість йому або уповноваженій ним особі копіювати інформацію, що міститься у цих пристроях або їх складових.

Обидві ці норми покликані регулювати порядок тимчасового вилучення майна, яке може здійснюватися під час обшуку або огляду місця події.

Вирішення питання про те, вилучати чи не вилучати відповідний технічний пристрій, залежить виключно від того, що саме є знаряддям, засобом або предметом кримінального правопорушення – сам пристрій чи лише інформація, що в ньому міститься.

Це питання може вирішуватись як слідчим суддею (при постановленні ухвали про обшук), так і безпосередньо слідчим або прокурором при проведенні огляду місця події чи в ході обшуку (якщо електронні пристрої безпосередньо не зазначені в ухвалі слідчого судді).

У зв’язку з цим, варто звернути увагу на те, що при встановленні вищезгаданої заборони для слідчого, прокурора на тимчасове вилучення електронних пристроїв законодавцем не враховано той факт, що переважно в ході обшуку вилучаються відповідні пристрої, оскільки про таке вилучення безпосередньо зазначено в ухвалі слідчого судді про дозвіл на обшук.

Тому, вважаємо, що доцільним було б внести відповідні зміни і до статей, які регулюють порядок надання слідчими суддями дозволу на обшук (ст. ст. 234 – 235 КПК України).

Позитивної оцінки заслуговує закріплення в КПК положення про надання власникові пристрою, який вилучається слідством, можливості скопіювати з нього інформацію.

Безсумнівно, це є прогресивним зрушенням у вирішенні проблеми захисту від тиску на бізнес зі сторони правоохоронців, а також боротьби із корупцією.

Так, підприємства, в яких проводиться вилучення вказаних пристроїв, тепер можуть не зупиняти свою діяльність після такого вилучення.

Адже скопійована з них інформація залишиться на підприємстві в повному обсязі, що дозволить продовжувати здійснення своєї господарської діяльності.

  1. Заплановано доповнити статтю 170 КПК положеннями, за якими арешт на майно у вигляді пристроїв для обробки, передавання та зберігання електронної інформації або їх складових, якщо вони використовуються їх власником (або законним володільцем) як предмети або засоби праці може бути накладено лише з метою забезпечення можливої конфіскації майна чи спеціальної конфіскації. При цьому, недопустимою має бути заборона використання пристроїв для обробки, передавання та зберігання електронної інформації, якщо вони використовуються їх власником як предмети або засоби праці.

Слід зауважити, що вказана норма максимально спрямована на запобігання порушенням прав бізнесу в ході кримінального провадження.

Однак, не варто забувати, що реалізація на практиці вказаних норм цілком і повністю буде залежати від їхнього правильного й об’єктивного застосування слідчими суддями при вирішенні питань про накладення арешту на тимчасово вилучене майно за клопотаннями слідства.

На наше переконання, якщо слідчі судді при розгляді клопотань слідства почнуть відмовляти в накладенні арешту на відповідні пристрої (які не мають ознак речових доказів у справі) та в наданні дозволу на їх вилучення в ході обшуків – то слідчі та прокурори будуть намагатись не допускати незаконного тимчасового вилучення такого майна, оскільки усвідомлюватимуть, що такі їхні дії будуть безсумнівно оскаржені.

  1. Планується доповнити Кримінальний кодекс України статтею під назвою "Порушення порядку тимчасового доступу до речей і документів, тимчасового вилучення або арешту майна". Виходячи із змісту вказаної статті, у ній передбачено кримінальну відповідальність для слідчих та прокурорів за умисне порушення порядку проведення тимчасового доступу до речей і документів або тимчасового вилучення чи арешту майна, а так само порядку вилучення речових доказів під час огляду або обшуку.

Вказана норма безумовно покликана підвищити рівень правової свідомості слідчих, прокурорів при проведенні відповідних слідчих та процесуальних дій, запобігти зловживанням з їхньої сторони.

Слід зауважити, що слідчі, прокурори під час проведення тимчасового доступу виконують ухвали слідчих суддів, це ж стосується і рішень про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, про надання дозволу на проведення огляду житла, обшуку, які приймаються також слідчими суддями.

Тож, на нашу думку, ця стаття потребує доопрацювання, а саме в частині встановлення кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення не тільки слідчих чи прокурорів, а й суддів.

Аналогічний підхід законодавця до встановлення кримінальної відповідальності бачимо у ст. 371 КК України (Завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою), суб’єктами якої є не тільки слідчі та прокурори, а й слідчі судді.

Загалом, введення до КК України вказаної статті вбачається дещо передчасним, враховуючи ті істотні недоліки та упущення законодавця при внесенні проаналізованих нами вище змін до КПК України.

Проаналізувавши законопроект № 9484 про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, вбачається, що підняті в ньому проблеми дійсно знаходяться на часі та потребують вирішення.

Однак, вказаний законопроект підлягає суттєвому доопрацюванню, про що і йдеться у нашій статті.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх