Колонки Брендон Вебб
  1176  0

Приціл. Як приймати кращі рішення, коли весь світ проти тебе

Порівняння бізнесу з веденням бою на полі війні робить багато підприємців. Але такі порівняння звучать по-іншому, якщо ми чуємо це від людини, яка знає, про що говорить.

Шлях Брендона Вебба від снайпера "морських котиків" до успішного CEO власної компанії — досить нетривіальний досвід.

На основі нього автор написав книжку "Приціл. Як приймати кращі рішення, коли весь світ проти тебе", де автор дає практичні поради ведення бізнесу: від знаходження концентрації до "убивчих принципів роботи".

БізнесЦензор публікує уривок із книжки "Приціл. Як приймати кращі рішення, коли весь світ проти тебе" від видавництва Yakaboo Publishing.

Цілковита ситуаційна усвідомленість

У швидкісному потязі, який під вечір 21 серпня 2015 року мчав через французькі села в напрямку Парижа, з туалету вислизнув чоловік і рушив до переповненого вагона. Він мав просте завдання — вбити якомога більше людей — і був добре споряджений для його виконання.

З автоматом Калашникова на плечі й великою кількістю боєприпасів, а також із зарядженим пістолетом і канцелярським ножем при боці, він був озброєний до зубів і готовий влаштувати чергову бійню на європейській землі в ім’я джихаду.

Однак не так сталося, як гадалося.

Двоє французів, які перебували поблизу, побачили чоловіка на виході з туалету і безуспішно спробували його затримати. Саме тоді троє американських друзів (двоє з них — військові не на службі) кинулись у миттєву контратаку.

Спенсер Стоун (Повітряні сили) сповільнив нападника, зчепившись із ним і, намагаючись застосувати до нього задушливий прийом, зазнав численних різаних ран. Алек Скарлатос (Національна гвардія) вихопив у терориста автомат і, вдаривши його дулом по голові, знерухомив.

Ентоні Седлер допоміг друзям втримати терориста і зв’язати його футболкою одного з пасажирів. Було багато крові й паніки, але ніхто не загинув.

Ніхто не загинув.

Замисліться про це на хвильку. У часи масової стрілянини і несамовитих терористичних актів джихадист, озброєний автоматом із 270 набоями у дев’яти магазинах, вривається до потяга з понад п’ятистами пасажирами, маючи намір вчинити жахливе масове вбивство — і не вбиває жодної людини.

Ось що видається мені надзвичайним. Стоун і Скарлатос не виконували там функцій патруля чи охорони. Вони не перебували там в офіційних справах і точно не концентрувалися на тому чоловікові. Вони були у відпустці.

Вони були зосереджені на веселощах й місцевих пам’ятках (холєра, Стоун спав, коли почався напад). Існує одна-єдина причина, з якої ця ситуація не перетворилася на цілком імовірну трагічну м’ясорубку: ці хлопці пройшли особливу підготовку.

Їх навчили зберігати ситуаційну усвідомленість.

Через рік після того відверненого терористичного акту, майже день у день, я приземлився в аеропорту JFK, провівши перед тим кілька тижнів у Європі.

Я щойно пройшов митний контроль і чекав на свій багаж, аж раптом почув швидкий тупіт — і півдюжини офіцерів увірвалися в зал із криками: "Стрілянина! Активний стрілець! Всім сховатись у безпечне місце, ТІКАЙТЕ!".

Я негайно знайшов укриття за бетонною опорою (прикриття — це щось, що захищає вас візуально, але все одно може бути прошите пострілом; укриття захищає вас і візуально, і балістично) і почав оцінювати ситуацію. Я побачив матір, яка бігла з усіх сил із дитиною на руках.

Чоловіка, який плакав, бо опинився далеко від дружини і дітей. Сотні людей, які вбігали крізь оснащені сигналізацією двері у пошуках безпечного місця. Ніхто не розумів, що відбувається. Не було ані поліції, ані агентів TSA6 чи охоронців, які сказали б усім, що робити. Пекло. Рівень шуму божевільний.

Здавалося, я опинився в Афганістані чи Іраку посеред якоїсь операції — тільки без брифінгу.

Плигаючи задки, використовуючи кожне укриття на своєму шляху, я знайшов відкритий вихід. Чергова хвиля людей у паніці рухалася в моєму напрямку.

Хтось мусив узяти ситуацію під контроль, тож я крикнув: "За мною!" — і ми побігли вниз сходами, вибігли на дорогу і попрямували до паркана, який відділяв територію аеропорту від паркінгу.

Я закинув свій дощовик на колючий дріт, щоб прокласти шлях втечі, і допоміг кільком людям перелізти через паркан. Якісь офіцери нас побачили, і їм не сподобалися мої дії. Та хтось мусив мати план.

Панував такий суцільний хаос, що тільки дивом табуни нажаханих пасажирів не затоптали нікого до смерті.

Як виявилося, не було жодного стрільця. Паніка на рівному місці. Хтось висунув теорію, що за стрілянину сприйняли галас уболівальників, які дивилися по телевізору трансляцію Олімпійських ігор.

Мені це видається дурними плітками, які хтось вигадав, щоб прикрити власну дупу. Найімовірніше, хтось вистрілив випадково. Та хай би що спричинило паніку — суть не в цьому.

Суть ось у чому: ніхто не був готовим. Ніхто не був ситуаційно свідомим.

В епоху масових терактів по всьому світі багатьох із нас — спільноти спецпризначенців — запрошують тренувати громадян на випадок несподіваної стрілянини чи іншого нападу. Ми постійно пишемо про такі речі на SOFREP.

З усіх порад і думок, якими я можу поділитися, найголовнішим елементом безпеки, запобігання і захисту є комбінація навичок, підсумована трьома словами на початку цього розділу.

Цілковита ситуаційна усвідомленість.

Такий самий набір навичок знадобиться вам для виживання і досягнення успіху в світі бізнесу.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх