Колонки Володимир Білоконь
  1470  0

Як Україна переходить на стале використання водних ресурсів

Стале використання водних ресурсів, яке полягає у відновленні водності річок України, зменшенні їхнього забруднення та відновленні водних екосистем, є необхідною умовою виживання України, без води немає країни.

Відповідно до міжнародних зобов’язань та стратегічних цілей екологічної політики, Україна декларує відданість принципам сталого використання природних, зокрема водних ресурсів, і деякі з них вже втілюються в життя.

Сталий розвиток

Сталий розвиток – такий розвиток країн і регіонів, за якого економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання відбуваються в межах, які дозволяють екосистемі відновлюватися, поглинати забруднення і підтримувати життєдіяльність теперішніх та майбутніх поколінь.

По суті головним завданням України на шляху до сталого розвитку є розірвання залежності соціально-економічного зростання від використання природних ресурсів та подальшого забруднення довкілля.

Якщо в попередні століття людина ставилася до природи як свого незмінного донора та раба, то сталий розвиток передбачає експлуатацію не до гробової дошки – із вихідними, відпустками та лікарняними.

Зміна парадигми ставлення людства до природи й природних ресурсів рухається від хижацького споживання до філософії партнерства людини і природи.

Партнерські відносини передбачають відшкодування того, що взяв або позичив у партнера, такі "відшкодування" повертаються сторицею за рахунок здатності природи до самовідновлення й самоочищення.

Саме тому зараз вкладення коштів у природний капітал є вигідною і модною тенденцією прогресивних країн.

Радянська планова економіка і доба дикого капіталізму у перші роки незалежності не сприяли формуванню поваги до природи чи стратегічному мисленню.

Зараз В Україні розробляється перша Стратегія водних ресурсів, яка є найбільш комплексним політичним документом, що визначить механізми виконання принципів сталості у всіх напрямках водокористування.

Сталий – це не синонім "економний", він ближчий до раціонального та продуманого і найкраще відповідає партнерському й гармонійному розвиткові людини і природи.

Щоб забезпечити раціональне водокористування треба мати повну інформацію про кількість водних ресурсів, їхній стан, реальні та потенційні потреби водокористування, обсяги фактичного використання водних ресурсів, обсяги забруднення водних об’єктів та можливості державного управління у напрямку оздоровлення, відновлення, збереження.

Бачити повну картину

Людина впливає на стан водойм скидаючи забруднюючі речовини зі стічними водами промисловості та міст, в результаті агропромислової діяльності, через недбале поводження із відходами, а крім цього здійснюється теплове та біологічне забруднення.

І це далеко не повний перелік, у якому ми не заглиблюємося у аспекти забруднення поверхневих, ґрунтових (підземних) чи морських вод.

На сьогодні різні державні інституції на місцевому та центральному рівнях проводять дослідження та здійснюють моніторинг вод.

Але через брак системного підходу, ми постійно бачимо лише "ногу слона" (як із відомої буддійської притчі про сліпців, які могли судити про слона лише торкаючись ноги, чи хвоста).

Для того, аби побачити повну картину, Мінприроди ініціювало впровадження нового порядку здійснення державного моніторингу вод (далі – Порядок).

Він відповідає європейським практикам та має забезпечити державу і громадськість актуальною та максимально повною інформацією про те в якому стані наші водойми, що спричиняє найбільшу шкоду, і як із цим боротися не на окремому клаптику водойми, а протягом усього річкового басейну.

Адже вказаний Порядок є головною та необхідною передумовою проведення досліджень стану вод України, які ляжуть в основу підготовки та затвердження Планів управління річковими басейнами.

Щоб мати цілісне бачення стану водойм, попередити маніпуляції та ризиковані рішення необхідно дотримуватися наступних принципів:

  • басейновий підхід до інтегрованого управління водоймами;
  • регулярний та багатоскладовий моніторинг;
  • прийняття рішень лише на основі достовірної інформації.

Однак, поки порядок лише зареєстровано у Кабміні, ми всупереч складнощам та викликам – рухаємося у правильному напрямку.

Хороші новини з Держстату

Промисловість, міста та АПК є головними забруднювачами водойм. Щороку майже 2 мільйони тонн забруднюючих речовин опиняється у ріках, озерах, морських територіальних водах.

У 2016 році в водойми України було скинуто майже 2 млн тонн забруднюючих речовин, це на 57% менше ніж у 2010 році. З них найбільше хлоридів, далі – сульфати та нітрати.

Інші шкідливі речовини, такі як фосфати та фосфонати у своїй масі мають мізерні значення, однак це не применшує їхнього шкідливого впливу.

Зменшується не тільки кількість скидів, але і обсяги забору водних ресурсів з природних водойм. З 2010 року по 2016 забір води зменшився на 33%. Що є причинами таких показників? Ймовірно маємо результат таких факторів:

  • зменшення обсягів промислового виробництва після початку війни у 2014 році;
  • проведення індексації ставок рентної плати за спеціальне використання водних ресурсів та екологічного податку.

"Зрадофіли" скажуть, що це ніяка не перемога, а причина лише в тому, що руйнується наша промисловість, "перемогофіли" вказують на те, що це позитивний результат екологічної політики.

Однак, якщо порівняти рівень ВВП у період з 2010 по 2016, ми бачимо майже аналогічні показники за паритетом купівельної спроможності.

Отже, зниження загального водокористування й загального забруднення водойм в Україні викликане не лише проблемами спаду промислового та сільськогосподарського виробництва, а обумовлені зокрема й рівнем рентної плати за використання водних ресурсів.

А також рівнем ставки екологічного податку за скидання забруднюючих речовин безпосередньо до водних об’єктів. Рента та екоподаток змусила підприємців переглянути режим економії та де можливо – шукати альтернативи.

На графіку нижче видно як розподіляється використання водних ресурсів за обсягами. Найбільша частка – промисловість, а далі питні та гігієнічні потреби та зрошення.

Навіщо відкривати дані

Стале використання водних ресурсів неможливе без державного, а головне – громадського нагляду, який має попереджати корупційні ризики.

Чим більш відкритою є інформація, тим більше є можливостей вплинути на недобросовісного забруднювача, чи корумпованого чиновника.

До того ж, керівнику підприємства яке знаходиться у ТОП-100 найбільших забруднювачів довкілля України, буде не зовсім комфортно бачити себе у такому списку на Веб-сайті Мінприроди, адже це просто сором перед своїми ж дітьми й рідними.

У грудні 2017 року в Держводагентстві України відбулася презентація та відкриття нового Геопорталу "Водні ресурси України", який має стати інформаційним базисом для започаткування геопросторового управління якістю води водних басейнів України.

Гопортал працює в тестовому режимі та потребує подальшого наповнення інформацією, зокрема інформацією про якість води. Така інформація буде з’являтись в рамках розробки та впровадження Планів управління річковими басейнами.

Разом із відкриттям даних та зміною самого підходу до управління водоймами, важливе значення має проведення спільних міжнародних досліджень (за різними напрямками ведуть роботи ЄС, ЮНІСЕФ, ОБСЄ), розробка на їхній основі Морської економічної стратегії України, Плани управління річковими басейнами.

Ці всі документи та дослідження лише на перший погляд можуть здатися далекою від реальністю наукою та бюрократією, але насправді за кожним документом – обґрунтована інструкція, слідуючі якій можна дійсно налаштувати країну на усталене користування водними ресурсами, а значить і на процвітання.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх