Колонки Олександр Харченко
  3355  3

Інший спосіб подолати "Північний потік-2"

Перед Європою постає гострий вибір, який матиме серйозні геополітичні наслідки. Вона може продовжувати отримувати природний газ через територію України або почати транспортувати його в обхід України через російський трубопровід "Північний потік-2".

Першоджерело фото та стаття atlanticcouncil.org

В першому випадку газотранспортну систему України буде збережено, що допоможе диверсифікувати постачання палива та означитиме, що постачання газу в Європу за потреби може бути збільшено.

За другим сценарієм Європа стане ще залежнішою від російського газу. Росія матиме можливість заблокувати постачання скрапленого природного газу (СПГ) зі Сполучених Штатів. Східна та значна частина Центральної Європи не матиме надійного джерела газу щонайменше п'ять-сім років.

Також це означає, що комерційні інтереси важливіші за цінності та принципи Європейського Союзу. Який імовірний результат? Багато чого залежить від України.

Якщо Київ хоче довести, що він набагато надійніший партнер, ніж Москва, він має дозволити міжнародній компанії управляти своєю газотранспортною системою (ГТС). І це необхідно зробити це до кінця року.

Українська ГТС – це діамант, але це також нестабільна і складна система. "Укртрансгаз", який сьогодні керує ГТС, має величезний вантаж радянських часів: непрофільні активи, у вигляді ферм з худобою, готелів, сільськогосподарських підприємств, ковбасних та консервних заводів.

В "Укртрансгазі" працює надлишкова кількість працівників, які звикли отримувати зарплатню, незалежно від ефективності їхньої роботи. Складні стосунки із українською владою на всіх рівнях – від найменшого містечка – до національного, також не покращують ситуацію.

Тут немає багатьох звичних для західних компаній бізнес процесів. Важко зацікавити міжнародні енергетичні компанії у купівлі застарілих радянських готелів та заводів з виробництва сосисок, навіть якщо сама українська газова система – це сильний актив. Є три інші фактори, які стримують цей процес.

По-перше, російський "Газпром" докладає всіх зусиль, щоб зупинити цей процес. Як учасник договору про транзит газу через Україну, "Газпром" не дозволить передачу цього контракту будь-якій третій стороні. Це робить неможливим створення нової компанії.

По-друге, рішення Стокгольмського арбітражу у тривалій суперечці між "Газпромом" та "Нафтогазом" ускладнює процес. "Нафтогаз" звертався до арбітрів із проханням видати дозвіл на передачу контракту на транзит третій стороні. Арбітри визначили, що це не їхня справа.

Домовляйтесь, шановний "Нафтогаз", із "Газпромом". Позицію "Газпрому" було викладено вище. Отже, будь яка передача контракту щодо транзиту може призвести до непередбачуваних юридичних наслідків. Ризикувати перемогою у 4,5 млрд доларів ніхто не стане.

По-третє, власні інтереси політиків в парламенті та уряді України блокують це рішення. Навіть в умовах домашнього арешту у Відні одіозний олігарх Дмитро Фірташ значною мірою зберігає вплив на український політикум та активно лобіює інтереси "Газпрому".

Інкорпоровані в уряд та парламент паном Фірташем агенти впливу всіма силами опираються як реформі газового ринку в цілому, так і створенню консорціуму з управління ГТС.

Ці люди активно просувають "повідомлення", що "Північний потік-2" "і так якось загине", а така грошова корова як газотранспортна система українцям самим потрібна. А також намагаються утопити тему відділення оператора ГТС в бюрократичному вирі постанов та розпоряджень уряду.

Наступний крок зрозумілий. Україна має вибрати потенційного партнера для газотранспортної системи. У співпраці та консультаціях з Європейською комісією та Сполученими Штатами мінімум двох потенційних партнерів слід обрати протягом найближчих трьох місяців.

Представники Європейської комісії та Сполучених Штатів візьмуть участь у всіх подальших акціях. Вони будуть розуміти всі нюанси, побачать всю картину та будуть впливати на рішення, що стосуються технічного процесу поділу.

Все це має відбуватися не пізніше ніж в кінці цього року. Технічні, юридичні, організаційні формати співпраці мають бути спільно визначені партнерами з управління ГТС. Чому так? Контракт на транзит газу закінчиться в 2019 році. "Північний потік-2" вже переходить у стадію реального будівництва.

Час вийшов. Рішення мають бути швидкими та ефективними. Хто з української сторони здатен вирішити таке завдання? Воно не під силу віце-прем’єр міністрові Володимиру Кістіону та міністру енергетики Ігорю Насаліку, які за посадами мають їх вирішувати.

Єдина на сьогодні в Україні команда, яка на практиці довела свою спроможність до вирішення задач такого масштабу – це менеджмент державні компанії "Нафтогаз", які забезпечили Україну газом в 2014-15 роках та переграли "Газпром" в Стокгольмському арбітражі.

Але вони не мають повноважень діяти на відповідному рівні офіційно. То що ж робити? Єдиним ефективним рішенням в цій ситуації виглядає політичний консенсус президента, прем’єр-міністра та Верховної Ради із делегуванням повноважень команді "Нафтогазу".

Сьогодні від здатності української команди залежить не більше не менше майбутнє енергетичної безпеки в Європі. Збереження Україною газотранспортної системи взагалі повністю залежить від того, чи зможе Україна правильно "віддати" свою ГТС.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх