Колонки Олег Кулініч
  1756  0

Законопроект "Про концесії": у чому користь, а в чому небезпека

У вівторок, 17 квітня, зареєстрував у Верховній Раді поправки та пропозиції до прийнятого у першому читанні урядового законопроекту "Про концесії". Коротко хочу окреслити основну їхню суть.

Фото: radiosvoboda.org

Законопроект, безумовно, актуальний та конче необхідний. Без залучення коштів приватних інвесторів, особливо потужних іноземних компаній, державі дуже важко докорінним чином поліпшити стан і якість доріг, інженерних комунікацій, інших об’єктів інфраструктури.

Тому Україні давно потрібне ефективне законодавче врегулювання питань концесійної діяльності, яке б встановлювало прозорі "правила гри" у концесійній діяльності та надавало б інвесторам гарантії, що їх не "кинуть", а вкладені кошти будуть окуплені.

Тож я голосував за прийняття законопроекту за основу. Проте, у сесійному залі Верховної Ради під час обговорення законопроекту я зауважив на тому, що його норми слід ретельно доопрацьовувати.

Особливо в частині змін до земельного законодавства (яких, до речі, там присутня досить значна кількість). На реалізацію озвучених тоді зауважень і направлені подані мною поправки.

Зокрема, я категорично не погоджуюсь з положеннями законопроекту, якими пропонується припиняти право власності та право користування землею без рішення суду у разі, якщо земельна ділянка потрібна для здійснення концесійної діяльності.

Більше того — це пропонувалося робити без права оскарження рішення про відчуження земельної ділянки у суді. Я розумію, що інвестору, який вкладає досить значні кошти у побудову інфраструктурних об’єктів, потрібні певні гарантії.

Але ж не до такої міри, щоб направо і наліво позбавляти власних громадян права на землю. Крім того, це палка, що має два кінці: навряд чи інвестори зрадіють, якщо в нашій країні на рівні закону буде дозволено без суду забирати землю у людей та підприємств.

Та ще й без можливості судового захисту. За таких умов це може стати не стимулом для сприяння залученню інвестицій, а, навпаки, засобом відлякування інвесторів. Правова держава, на мою думку, має ґрунтуватись на повазі до права власності.

Без цього ми не можемо говорити про європейський вектор розвитку суспільства, та і взагалі, за великим рахунком, про повагу до людини. Безперечно, існують випадки, коли суспільна необхідність має превалювати над інтересами певного громадянина.

Завжди треба будувати дороги, мости, аеропорти, лінії електропередач. І не завжди це можна зробити лише на державних землях. Але визначати, чи правомірне втручання держави, має виключно суд.

Мало того, звертатися до суду має сам державний орган, а не громадянин, який зовсім не повинен витрачати кошти на юриста та оплату судових витрат, а потім ще й довго доводити в суді, що "він не верблюд". Існує ще один бік проблеми.

Всі ми знаємо, що органи влади у нас, скажімо так, далекі від ідеалу. І не завжди при прийнятті управлінських рішень вони керуються як інтересами суспільства, так і чинним законодавством.

Тому має бути ефективний механізм додаткової перевірки цих рішень у тому разі, якщо власник чи користувач земельної ділянки виступає прости її вилучення. Таким механізмом і є розгляд справи у суді.

Саме така ідеологія присутня зараз у чинних нормах закону. І змінювати їх недопустимо. Завжди має бути баланс між інтересами людини, інвестора та суспільства.

Сподіваюсь, що Комітет з питань економічної політики при підготовці законопроекту "Про концесії" до другого читання буде дотримуватись саме такої думки.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх