Колонки Ірина Паламар
  2844  2

Заборона продажу домашнього м’яса призведе до породження ринку фіктивних довідок з боєнь

Останні дні в засобах масової інформації активно точиться дискусія навколо нових правил забою тварин та реалізації м’яса.

 

Я маю на увазі дуже цікавий законопроект №7489 від 16.01.2018 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення заходів стосовно забезпечення простежуваності".

Він передбачає дозвіл на продаж м’яса лише у випадку, що тварина була забита у спеціалізованому забійному пункті.

Якщо говорити детальніше, то на сьогоднішній день у чинному Законі "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" селянам дозволено реалізувати м'ясо у межах 50 км від місця забою, і ця норма мала б діяти до 2025 року.

Новим же законопроектом №7489 пропонується скасувати дозвіл на продаж м’яса навіть у межах 50 км (якщо тварина була забита не на спеціалізованій бойні), і ввести цю норму вже з 2020 року.

Такі нововведення (хоча й поки що не затверджені, на щастя, але це ж усе справа часу) спричинили справжню паніку серед селян, для яких утримання підсобного господарства є чи не єдиним джерелом для виживання.

Спочатку їх лякали забороною продажу молока, тепер от – м’яса. При цьому наша вельмишановна Держпродспоживслужба стверджує, що ніяких перешкод для продажу м’яса у зв’язку із новими правилами не буде.

А законопроект, мовляв, навпаки, лише покращить стан із виробництвом м’ясної продукції в Україні, оскільки нові правила допоможуть контролювати епізоотичну ситуацію.  

Про це не так давно в інтерв’ю виданню "БізнесЦензор" розповів голова Держпродспоживслужби Володимир Лапа, де назвав заборону продажу домашнього м’яса відвертою неправдою.

Також він каже, що в Україні налічується близько 400 забійних пунктів, тому проблем із забоєм не буде. Але ж чи бачив хто ці забійні пункти? В якому вони стані, і чи існують взагалі? Наша Асоціація тваринників взялася спеціально детально вивчати це питання.

Ми спілкувалися із селянами та дрібними і середніми фермерами з усіх куточків України, і всі в один голос твердять, що насправді ситуація із забійниками дуже плачевна.

Якщо вони десь і є, то або перебувають у неналежному санітарному стані, або взагалі не функціонують. Та навіть якби й усі 400 забійних пунктів функціонували, то чи вистачило б їх на 28 385 сіл в яких вирощують понад 3 млн свиней? Ні, звичайно.

По суті, вони територіально дуже віддалені одна від одної і в більшості сіл потрібно створювати власні бойні. Оскільки, наприклад, відстань до такої бойні 100 км, то хто повезе туди худобу?

При цьому люди кажуть, що готові об’єднуватися в кооперативи та самотужки будувати такі бойні, аби тільки держава в цьому допомогла. Та й тут вони натикаються на потужну корупційну машину.

Окрім того, що за діяльність обслуговуючого кооперативу з переробки м’ясної продукції вони змушені будуть сплачувати 5% податку, виробники також розповідають про численні факти, коли при зверненні в сільську, селищну та міську ради з проханням виділити земельну ділянку під забійник, їм банально відмовляють.

Крім того, перешкодою для будівництва забійних пунктів є жорсткі будівельні та санітарно-епідеміологічні норми.

Що ж до коштів, які можна було б отримати від держави (на розвиток фермерства та кооперації цьогоріч було виділено 1 млрд грн), то, по-перше, сума, яку пропонується компенсувати, мізерно мала: лише 30%, якщо отримувати гроші через комісію Мінагрополітики та 25% - якщо через банк.

Тобто, необхідно вкласти не менше 70-75% власних інвестицій у будівництво, а це - суттєві витрати, які під силу далеко не всім.

По-друге, щоб отримати й ці 25-30%, потрібно добряче пооббивати пороги, оскілки механізм їх отримання надто складний. Людям легше від цих грошей взагалі відмовитися, аніж намагатися вибити у держави дотації.

І про це ми багато говорили й у зверненнях до Уряду, й на Всеукраїнському аграрному віче, й навіть збирали акцію протесту, але поки що кроків держави в напрямку спрощення отримання дотацій не бачимо.  

Та зараз хотілося б детальніше зупинитися саме на законопроекті №7489. Як бачимо, введення нових норм забою та реалізації м’яса ще більше ускладнить і без того важке становище приватних та дрібних виробників.

Звичайно, сам по собі ініціатива гарна. Адже епізоотична ситуація в країні, справді, проблемна, і сертифікований забій тварин на спеціальних пунктах допоміг би контролювати розповсюдження хвороб тварин, передусім, африканська чума свиней (АЧС).

Але ж, може, перш ніж приймати закони, потрібно створити умови для ефективної їхньої реалізації? І перш ніж заборонити людям продавати м'ясо тварин, забитих не на бойнях, спочатку забезпечити країну цими самим бойнями?

Провести інформаційно-роз’яснювальну роботу серед людей, виділити належне фінансування, побудувати пункти забою тварин у кожному районі, надавати податкові пільги, залучати кредити тощо.

Так само й процедура видачі документів про забій має бути прозорою і відкритою.

У військових є один неписаний закон - віддавати можна лише ті накази, які можуть бути виконані, адже в іншому разі й наказ не буде виконано й довіра до того, хто його віддає, буде підірваною.

Прийняття ж законопроекту №7489 від 16.01.2018 на практиці може призвести до породження ще одного корупційного механізму - тіньового ринку торгівлі фіктивним довідками боєнь.

Люди будуть купувати довідки у шахраїв, а не возити свиню по 200 кілометрів. Епізоотична ситуація в країні залишиться такою ж критично. Шахраї наживатимуться, селяни закладатимуть вартість "справки" в ціну м’яса, яка буде рости. Хто від цього виграє?

Сумно, що суть реформ у нашій країні зазвичай зводиться лише до руйнування старих норм. А от створити нову ефективну альтернативу для суспільства депутати й урядовці, чомусь, не можуть.

Сьогодні як ніколи потрібен нормальний діалог між урядом, законодавцями, профільними асоціаціями та простими селянами з метою напрацювання реально працюючого й прозорого механізму протидії епідеміям тварин, ідентифікації, забезпечення безпеки харчових продуктів й недопущення цінових спекуляцій.

Потрібно сім раз відміряти (прорахувати усі ризики) та лише один раз зарізати, інакше втратимо свинарство в особистих селянських господарствах, а це майже половина усього поголів’я країни.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх