Колонки Олег Кулініч
  1534  0

Земельне законодавство: менше заборон, більше користі

Президент підписав закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення деяких аспектів нафтогазової галузі". Оскільки я разом з колегами по Аграрному комітету брав участь у розробці деяких норм, хотів би прокоментувати деякі з них.

 

Фото: investorsdirect.com.au

У четвер, 29 березня, Президент підписав закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення деяких аспектів нафтогазової галузі" (законопроект № 3096д), який парламент прийняв у цілому два тижні тому.

Його головним завданням є спрощення процедур (у тому числі і "земельних"), пов'язаних із видобуванням газу. Але є у цьому законопроекті і не менш важливі норми іншого змісту.

Планувальна документація – необхідність чи бюрократія

Декілька років тому набрали чинності норми статті 24 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності", які заборонили органам влади розпоряджатись земельними ділянками державної та комунальної власності до того часу, поки не буде розроблений план детального планування відповідної території чи план зонування.

Здавалося б, цілком логічна норма. Надання землі не має здійснюватися хаотично. Якщо будується, наприклад, багатоквартирний будинок, він не має існувати в вакуумі, а повинен бути забезпечений відповідною інфраструктурою.

Починаючи з комунікацій і доріг, закінчуючи дитячими садками, закладами охорони здоров’я та школами. Все це і досягається за допомогою планування. Тому вказані норми, безперечно, потрібні.

Але, як часто трапляється у нашій країні, не було враховано багато нюансів. Чи потрібна громаді планувальна документація? Безперечно потрібна. Без неї той хаос безконтрольної забудови, який існує зараз, буде тільки поглиблюватись.

Але набагато більше їй потрібна якісна інфраструктура. Без якісних доріг говорити про розвиток громад і інвестиційну привабливість марно. Має бути система пріоритетів. Без плану детального планування громада якось виживе.

А от без лінії електропередачі чи дороги жити буде досить важко. В той самий час часто перешкодою для їхнього будівництва стає вищевказана вимога статті 24. Містобудівна документація існує в Україні далеко не всюди.

Це пов’язано з різними причинами. Десь не вистачає коштів місцевих бюджетів, десь чиновники просто не бажають "зв’язувати собі руки" планами детального планування.

В результаті, підприємства, які будують інфраструктурні об’єкти, вимушені фінансувати її розроблення за власний кошті. Отже – вартість і строки будівництва суттєво зростають.

Далі – військові об’єкти. Усі ми знаємо, наскільки актуальне їхнє створення зараз, під час подій на сході. Невже ми повинні і в цьому випадку чекати розроблення містобудівної документації? Невже її розроблення є більш пріоритетним, ніж оборона країни?

Врахувати потреби людей

Все перераховане вище – це потреби держави. А тепер подивимось на її звичайного громадянина. Розповсюджений приклад – людина десятиріччями користується садовою земельною ділянкою, але документів на неї не має.

Є якесь старе рішення правління садового товариства ще радянських часів про закріплення за нею земельної ділянки. Людина звертається до уповноваженого органу з клопотанням про приватизацію земельної ділянки.

Але їй відповідають: "це заборонено до того часу, поки не буде розроблений план детального планування, якого зараз немає". Скажіть, яке діло людині до того плану?

Користувача ділянки абсолютно не повинно цікавити те, чому органи влади не виконують вимоги закону і не фінансують розроблення містобудівної документації, він хоче просто оформити свою ж земельну ділянку.

Всі ці недолугі норми я разом з колегами пропонував змінити ще більше двох років тому, коли реєстрував у Верховній Раді законопроект №3190.

Ми пропонували зробити виключення із загального правила статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" для тих випадків, коли цього вимагають інтереси суспільства чи громадян. 

Але тоді проблема була заговорена різними популістичними закликами, і в результаті законопроект був провалений. Я не опускав руки і продовжував намагатись все ж таки вирішити питання.

І от, нарешті, вказані норми пройшли у складі законопроекту 3096-д, який був розроблений за мого співавторства. 29 березня він був повернутий з підписом Президента, тож чекаємо на його остаточний вступ у силу.

Заборони відлякують інвестора

Взагалі, вкотре хочу зазначити, що законодавство України перенасичене всілякими заборонами. Іноді у інвестора, особливо закордонного, може виникнути враження, що законодавець спеціально вказує йому на неприпустимість інвестицій в нашу економіку.

Такий стан справ має бути змінений. В цьому плані хочу повернутись до інфраструктурних проектів. Інколи суттєві проблеми для їхньої реалізації створює діючий земельний мораторій.

Коли мова йде тільки про заборону торгівлі землями сільськогосподарського призначення, це на даному етапі все ж зрозуміло. Питання мораторію дуже складне і вводити ці землі у ринковий обіг потрібно лише після встановлення дієвих запобіжників.

Проте, мораторій забороняє не тільки купівлю-продаж. Заборона стосується також і зміни цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Давайте подумаємо, чи виправдана ця заборона у випадках, коли мова йде про розміщення суспільно корисних об’єктів? Для будівництва тих же ліній електропередачі, доріг, мостів? А з видобуванням корисних копалин взагалі абсурдна ситуація.

Що катастрофічного відбудеться у випадку, якщо без всіляких бюрократичних перепон на земельному паї буде здійснюватися видобування того ж газу? Поклади корисних копалин не можна ж пересунути. Вони знаходяться в одному місті і добувати їх можна лише там.

Тоді навіщо ускладнювати життя видобувній галузі, вимагати проходити складну процедуру відчуження земельної ділянки для суспільних потреб, зміну цільового призначення земельних ділянок і тому подібне?

Тим паче, що після рекультивації земельна ділянка знову повернеться до використання для сільськогосподарських потреб. Державу, як на мене, в даному випадку мають турбувати лише три речі.

Перше – щоб добувне підприємство домовилось із власником земельного паю про умови грошової компенсації за використання земельної ділянки і щоб ця транзакція була оформлена прозоро і законно, а також була відображена у офіційних реєстрах.

Друге – щоб видобування корисних копалин відбувалося у встановленому законом порядку, офіційно, зі сплатою податків і дотриманням всіх технологічних норм. 

Третє – щоб земельна ділянка в подальшому обов’язково була рекультивована. Всі ці речі реалізовані у прийнятому і підписаному Президентом законі. Встановлюється простий і зрозумілий шлях оформлення землі.

Щоправда, лише для видобування газу. Звісно, хотілося би спростити порядок набуття прав на землю і для багатьох суспільно корисних об’єктів. Але не все зразу.

І так питання землі настільки заполітизовані, що будь-які законодавчі зміни в цій царині проходять в парламенті дуже важко.

Підсумовуючи, хочу зазначити, що завданням земельного законодавства має бути не створення купи складних і нікому не потрібних бюрократичних процедур, а досягнення такого становища, щоб усі учасники земельних відносин почували себе комфортно і не створювали проблем один для одного.

Все інше – від лукавого.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 вверх