Колонки Ручір Шарма
  1490  0

Звідки чекати нового економічного дива

Уривок з книжки «Передові країни. В очікуванні нового «економічного дива» Ручіра Шарма

Iнвестиційна кар’єра Ручіра Шарма розпочалася в середині 1990­-х, коли країни, що розвиваються, одну за одною вражала економічна криза, а нові економіки вважалися "проблемними дітьми" світових фінансів.

За словами Шарма, навіть 2002 року найбільші інвестори вважали нові економіки надто незначними, щоб вкладати свої мільярди, тому що такі величезні країни, як Індія, являли собою інвестиційний "дикий Схід". Вже за кілька років ситуація змінилася.

"Здавалося, що хто завгодно може зібрати гроші для інвестування в нові ринки. Зараз схоже на те, що так воно й було", - пише Шарма. Однак не все так просто. Історія свідчить, що економічний розвиток схожий на звивистий і тернистий шлях.

Немає прямої дороги вгору, а стежок, що туди ведуть, менше, ніж тих, що обриваються проваллям: впасти набагато легше, ніж піднятися.

"Якась країна може дертися вгору десять років, двадцять, тридцять — і тільки для того, щоб наразитися на провалля і впасти на самий низ", - вважає Шарма.

У своїй книжці "Передові країни. В очікуванні нового "економічного дива", яка нещодавно вийшла у видавництві "Наш формат", автор аналізує історію, економічні та культурні особливості різних країн, шукаючи відповідь, які з них можна розцінювати як проривних економічних лідерів, а які - ні.

Пропонуємо вам уривок з цієї книги.

Усім нам надзвичайно подобається футурологія, але передбачити хоч із найменшим ступенем достовірності, яким буде наступне століття, неможливо. Так само ніхто не може вказати достеменні причини того, чому економіки зростають чи занепадають.

Точної формули немає. Є тільки список відомих компонентів:

  • гарантувати свободу руху товарів, грошей і людей;
  • заохочувати заощадження і робити так, щоб банки спрямовували гроші у виробництво;
  • ствердити верховенство права і захищати права власності;
  • закріпити низькі показники бюджетного і торговельного дефіцитів і стримувати інфляцію;
  • відчинити двері іноземному капіталу, особливо коли цей капітал приносить з собою технології; будувати кращі дороги і школи, годувати дітей і таке інше.

Але це — кабінетна наука, кліше, які є формально правильними і які водночас являють собою лише довгий список завдань, не даючи жодної реальної ідеї, як ці чинники поєднаються чи не поєднаються у забезпеченні зростання у певній країні в певний момент часу.

Щоб з’ясувати це, потрібно вирушити в осмислену подорож новими ринками.

Тобто потрібно звертати увагу на режим, що панує у країні, на те, яким у даний момент є поєднання ключових економічних і політичних чинників, чи ведуть вони до економічного зростання, і якщо так, то з якою швидкістю.

Як застерігав німецький богослов Дітріх Бонгеффер: "Якщо сів не в той потяг, немає сенсу бігти по вагону у зворотному напрямі". Ми перебуваємо на порозі великих системних змін.

Дешеві кредити, що створили умови для Великої рецесії через фінансування "бульки" американської нерухомості, досі легко доступні.

Тепер їх розподіляють центральні банки, які намагаються забезпечити відновлення зростання до показників минулого десятиліття, які, втім, не були стійкими.

Хоча центральні банки можуть надрукувати стільки грошей, скільки їм заманеться, вони не можуть наказувати, куди цим грошам іти — і значна їхня частина йде на фінансування спекулятивних нафтових ф’ючерсів, розкішної нерухомості у головних фінансових столицях та інші непродуктивні інвестиції, які не створюють бази для реального економічного зростання.

Для того щоб зрозуміти, які країни багатітимуть, а які ні, у світі, зміненому уповільненням економічного зростання, потрібно розглядати нові економіки як окремі випадки.

Загалом, деякі країни, навколо яких здіймають найбільше галасу, ймовірно, стануть найбільшими розчаруваннями, тоді як деякі менш помітні економіки принесуть приємні сюрпризи.

Жодна ідея не завдала такої шкоди правильному розумінню світових економічних процесів, як ідея БРІКС (BRICS), яка довільно зводить докупи п’ять економік — Бразилію, Росію, Індію, Китай і Південну Африку, — які не мають майже нічого спільного за винятком провідних позицій на своїх континентах.

Ще гірше, що популярність терміну БРІКС породжує нові, дедалі абсурдніші об’єднання (одне з останніх — CIVETS, за назвою рідкісного кота цивети, акронім для Колумбії, Індонезії, В’єтнаму, Єгипту, Туреччини та Південної Африки), спільною для яких є та сама помилка: вони об’єднують країни, які не слід об’єднувати — хіба що у хвацьких акронімах.

Почнімо з Китаю, який зараз стоїть на порозі природного уповільнення, що змінить світовий баланс сил, і економічних, і політичних, і позбавить динаміки чимало економік, які йдуть в кільватері китайської.

Ознаки майбутнього сповільнення очевидні вже сьогодні. Ймовірно, вони стануть незаперечними у наступні два­-три роки, коли показники зростання китайської економіки скоротяться з 10 до 6–7 %.

Зрештою мільйони інвесторів і компаній, які роблять ставку на майже двозначні показники китайського зростання, будуть викинуті з ринку.

Хоча про Індію часто говорять як про "наступний Китай", з такою самою імовірністю ця країна може стати і наступною Бразилією, зростання в якій у 1970-­х роках припинилося через самовпевненість, надмірне витрачання  та корупцію.

Хоча про Бразилію часто говорять як про нову регіональну наддержаву, за важливими критеріями Бразилія — це такий собі анти­Китай.

Ця країна вкладає гроші у недостатньо підготовлену розбудову держави загального добробуту, а не у будівництво доріг і комунікаційних мереж, необхідних сучасним індустріальним державам.

Країни, зростання яких залежить від високих цін на сировину, як-от нафта і дорогоцінні метали, а саме Росію і Бразилію, чекає непросте десятиліття. Протягом минулого десятиліття фондові ринки цих країн посідали провідні позиції у світі.

Наступне десятиліття принесе і чимало приємних новин, але їх не побачиш, оглядаючись на країни, через які найбільше галасували минулі десять років, сподіваючись, що саме вони досягнуть нових висот.

Ці зірки — "проривні країни"; у це поняття я вкладаю здатність до підтримання швидкого розвитку, перевищення високих очікувань чи принаймні відповідність їм, забезпечення середніх показників доходів на душу населення.

Для таких країн, як Чеська республіка, що належить до класу доходів 20 тисяч доларів і більше, прорив означатиме 3–4 % зростання ВВП, тоді як для Китаю, який належить до класу 5 тисяч доларів і нижче, будь­який показник, що нижчий за 6–7 %, сприйматиметься як рецесія.

Великі шанси стати проривними економіками мають Індонезія і Філіппіни — там розумні лідери, велике населення, порівняно низька зовнішня заборгованість, низькі доходи та низькі чи середні очікування інвесторів.

Усе те саме має і Туреччина, за винятком дуже високих очікувань стосовно цієї країни. Насправді Туреччина й Індонезія з великою імовірністю стануть наступними двома країнами, що подолають позначку у трильйон доларів — до цього клубу нині входять лише 15 держав.

Обидві ці країни є мусульманськими й демократичними, і цей факт вже слугує прикладом для країн ісламського світу.

Індія і далі може залишатися проривною країною, якщо лідерам суспільної думки там вдасться позбутися надмірної самовпевненості стосовно потенціалу розвитку.

Один з найбільших економічних успіхів століття — Європейський Союз — переважно не привертає належної уваги: на нього надто часто з іронією дивляться як на музей просто неба.

ЄС також є стабілізуючою моделлю і джерелом наснаги для деяких нових його членів, зокрема для Польщі і Чеської республіки, які належать до нечисленної групи країн, які мають проривний потенціал і можуть увійти до багатої еліти.

А один з членів цієї унікальної групи, Південна Корея, стала таким промисловим гігантом, наприклад в автомобілебудуванні і новітніх технологіях, що її приклад розширює рамки можливого для інших експортно орієнтованих економік.

Корея перейшла з групи "див", що розвиваються, до див розвинутих, і в певних аспектах є унікальним явищем.

Перше, що потрібно зрозуміти стосовно економічних режимів — чинників, що лежать в основі зростання будь-якої певної країни у будь­який певний момент часу, — це те, що вони постійно змінюються.

До різних країн потрібно застосовувати різні правила, залежно від мінливих обставин. Економічні режими схожі на ринки. У періоди піднесення вони схильні до "переборів" і створення умов, які їх руйнують.

Масові уявлення часто дуже відстають від дійсності: на момент, коли той чи той режим кодифікується експертами і широко обговорюється у ЗМІ, він, з великою імовірністю, вже занепадає.

Така динаміка лежить в основі закону Гудхарта, родича закону Мерфі, сформульованого колишнім радником Банку Англії Чарлзом Гудхартом: коли якийсь економічний показник стає надто популярним, він втрачає свою прогнозну цінність.

У період напередодні змін, такий, як ми маємо нині, люди схильні надто довго керуватися давніми ідеями і правилами і водночас надто бездумно сприймати нові.

За одним з найпопулярніших нових віянь, на інструмент фінансового консалтингу перетворюються демографічні дані.

Оскільки однією з причин китайського економічного буму була велика кількість молоді, що виходила на ринок праці, сьогодні ціла невелика армія консультантів прочісує результати переписів у пошуку схожих демографічних бомб, які мають вказувати на наступний економічний ривок.

Такі прогнози ґрунтуються просто на тому, що ці працівники мають необхідну освіту і трудові навички, а уряди забезпечать їм робочі місця. Коли усі економіки були на підйомі, це мало певний сенс, але режим зміниться — він змінюється завжди.

Так чи так усі правила пов’язані з розумінням змін режиму: усвідомленням темпу змін, їхнього напряму — конструктивні чи руйнівні, тяжіння до збалансованого зростання чи загрозливих дисбалансів.

Не просто культурними відмінностями пояснюється те, що нове багатство у Варшаві видається нецікавим і не надто привертає увагу, тоді як у Москві воно кричуще й перебільшене. Це ознака того, що Польща має привабливіше майбутнє, ніж Росія.

Те, що у Ріо все, від коктейлю "Белліні" до поїздки на таксі, коштує дуже дорого — не просто черговий шок для європейського туриста.

Це ознака загального "ожиріння", яке робить екоміку неповороткою і повільною, а потоки гарячих грошей переоцінюють національну валюту і знижують її конкурентоздатність. 

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх