Колонки Марія Репко
  2126  0

Що таке інфляція

Розбираємося з інфляцією, що це таке і хто винен

Відомий літературний герой містер Дарсі у вікторіанській Англії був багатим кавалером, маючи дохід у 10 тисяч фунтів на рік. Зараз же це рівень зарплати низькокваліфікованого робітника у сучасній Британії.

Причина цього – інфляція, або знецінення грошей у часі. В Україні вона складає зараз приблизно 14%, у США – 2%, у Венесуелі – більш, ніж 2000%. То що ж означають ці цифри?

Якщо у січні ви йшли до магазину і могли купити, наприклад, ковбасу за 100 грн, то зараз таку саму ковбасу можна знайти на полицях по 120 грн, тобто на 20 грн або 20% дорожче. Чи означає це, що інфляція складає 20%? Ні.

Справа у тому, що ми споживаємо не лише ковбасу. Ми купуємо також яйця, молоко, куртки, сукні, телефони, бензин та ламінат. Ціни на все це теж мають відстежуватися, щоб зрозуміти, на скільки ж підвищилася інфляція.

А що робити, коли злетіли у ціні устриці та Бентлі, а ціни на капусту та шкарпетки залишилися незмінними – що ж із цього враховувати в середньому зростанні цін? А як бути із сезонними коливаннями цін на овочі та фрукти? Із зниженням цін в магазинах?

Тому фахівці використовують спеціальний індекс споживчих цін, щоб поміряти ціни більш об'єктивно, та визначити, на скільки в середньому змінилася вартість товарів, які купують українці,.  

Щоб скласти цей індекс, працівники Держстату записують ціни на товари в маленьких магазинах, в супермаркетах, на ринках, в інтернеті; в центрі міст та на околицях; у містах-мільйонниках та у селах по всій країні.

Адже на оптовому ринку у Львові та в супермаркеті на Хрещатику ціна на один і той самий товар може бути різною, а люди купують товари і там, і там. При цьому до уваги береться не лише назва продукту, але й бренд виробника чи мережі супермаркетів.

Крім того, працівники Держстату стежать за споживанням 13 тисяч сімей по всій Україні. Домогосподарства заповнюють спеціальні форми, де вказують, що, скільки і за якою ціною вони купували.

Знаючи це, можна порахувати, скільки і чого споживають українці в середньому. Наприклад, нехай родина купує тільки сир та часник і витрачає на це грошей порівну. Тоді її споживчий кошик складатиметься на 50% із сиру та 50% із часнику.

Звичайно, у наших реальних споживчих кошиках все не так просто. Приблизно 42% кошику складають продукти харчування. Тобто, якщо у нас було би 100 грн на місяць на споживання, 42 грн із них ми витратили би на їжу.

А на алкоголь та цигарки ми витрачаємо в середньому приблизно стільки ж, скільки на м’ясо, або 8%. Цілих 12% ми витрачаємо на транспорт – купівлю, заправки та обслуговування авто, купівлю велосипедів, оплату квитків.

На освіту домогосподарства в середньому спрямовують лише 2% витрат. В реальному житті цей показник дуже сильно різниться від родини до родини, бо переважну більшість тут становить оплата вищої освіти.

Комунальні послуги коштують середній українській родині 7 грн зі 100 грн. Тобто страшний "тарифний геноцид" за статистикою стосується лише 7% споживчих витрат українців.

Споживчий кошик української родини у розрахунку на 100 грн споживання

Усього бюджет

 

100 грн

Продукти харчування та безалкогольні напої

42 грн

Комуналка

7 грн

Охорона здоров’я

7 грн

Одяг і взуття

5 грн

Автомобіль, публічний  транспорт

12 грн

Дім та побут

5 грн

Різні товари та послуги

4 грн

Зв’язок

3 грн

Алкоголь та цигарки

8 грн

Відпочинок і культура

3 грн

Освіта

2 грн

Ресторани та готелі

2 грн

Джерело: Держстат

Тож, ціни відстежуються для певного набору продуктів та послуг. Продукти та послуги включають до індексу із вагами – коефіціентами, які показують, скільки того чи іншого продукту споживає середнє українське домогосподарство.

Повна вартість цього продуктового набору змінюється в часі, і от саме цю зміну, виражену у відсотках, ми називаємо інфляцією.

Тож, якщо у нашому умовному споживчому кошику часник, приміром, подорожчав на 4% (або 2 грн), а ціна сиру не змінилася, значить його вартість збільшилася із 100 грн до 102 грн, а інфляція склала 2%. 

Вартість же нашого реального споживчого кошику зросла на 14% з початку 2017 року.

Чому ж змінюються ціни на продукти, чому вони не можуть бути стабільними?

Візьмемо, наприклад, яловичину. За останні 10 місяців ціна на неї виросла на вражаючі 30%, у чому ж справа?

Щоб вгодувати корову, фермер витрачає гроші на корми, на опалення корівника, на заробітну плату працівників та інше. Якщо у 2016 році ціни на зернові не підвищувалися, то цього року вони дещо зросли.

Крім того, після рішення уряду про збільшення мінімальної заробітної плати, працівники замість 1400 грн зарплати почали отримувати 3200 грн.

Фермерам та власникам великих агрокомпаній довелося платити своїм працівникам більше і, відповідно, збільшити ціну на продукт, бо вони мають покривати свої витрати.

Але навіть це – не найбільш значущий фактор. Справа в тому, що цього року виробники почали активно експортувати м'ясо. Експорт яловичини зріс майже у півтора рази.

При цьому кількість корів та виробленого м’яса не збільшувалася, а це означає, що для внутрішнього ринку яловичини залишалося менше, ніж у 2016 році. А зменшення кількості будь-якого товару за вільного ринку автоматично приводить до збільшення його ціни.

За даними Держстату, цього року в Україні найбільше зросли ціни на кавуни, баклажани та кабачки, знизилися – на виноград, помідори та огірки. В середньому ж, з врахуванням складу споживчого кошика, ціни станом на жовтень зросли на 14,6%, у порівнянні з 2016 роком.

До речі, саме у нерівномірності зростання чи зниження цін криється проблема із різними "розважальними" індексами – на кшталт "індексу борщу" чи "індексу Біг-Маку". В споживчому кошику "індексу борщу" яловичина займає майже 80%, бо інші продукти дуже дешеві.

Тому зміна ціни на яловичину сильно впливає на весь індекс. До речі, минулого 2016 року яловичина, за даними Держстату, подорожчала лише на 1,3%.

Та чи це означає, що минулого року інфляції не було? Звичайно ні, бо в реальному споживчому кошику українців яловичина займає лише 0,2%, і коливання ціни на неї далеко не такі відчутні. Насправді у 2016 році інфляція склала 12,4%.

Що може зробити з інфляцією уряд та НБУ?

Помірна інфляція у межах 1-3% для розвинених країн та 3-5% для країн, що розвиваються, вважається ознакою здоров'я економіки. Помірне зростання цін означає, що люди стають багатшими та більше споживають, і виробники, відповідно, піднімають ціни на свій товар.

Але коли ціни зростають швидшими темпами – це вже стає небезпечно для економічного зростання.

Адже порушується баланс споживання та заощадження, компаніям та людям стає важко  планувати наперед, вони діють в умовах шаленої невизначеності, і це негативно відбивається на бізнес-кліматі та економіці.

То може урядові варто штучно обмежити рівень цін – і інфляцію буде подолано? Не все так просто. Ручне регулювання цін виглядає простим рішенням, однак, ніяк не допомагає економіці навіть під час дуже високої інфляції. Приміром, як у Венесуелі.

Тоді на офіційному ринку товар, на який ціна регулюється, стає дефіцитним та щезає із полиць, натомість виникає напівкримінальний чорний ринок, де цей товар можна купити/продати за правдивою ціною, але вже дорожче через ризик попастися поліції.

Частково українці мали змогу відчути це на собі в період розвалу СРСР, коли за регульованими цінами в магазинах не можна було купити товарів. В регіонах Росії дійшло до того, що навіть говорили про загрозу голоду.

Коли ж через ринкові реформи 90-х "відпустили" ціни, продукти одразу з'явилися.

Що потрібно зробити?

Уряд та Національний банк можуть частково зарадити біді через управління грошовою пропозицією, тобто монетарними чинниками – фізичною кількістю грошей в обігу. Адже, чим більше в обігу грошей, за фіксованого обсягу товарів, тим більше за ці товари проситимуть. 

Та якщо уряд не вимагає від Нацбанку друкувати зайві гроші для покриття бюджетного дефіциту, а центробанк не роздає безконтрольного рефінансування банкам, тоді монетарні чинники не справляють негативного впливу на інфляцію.

Навпаки, через абсорбування (тимчасове прибирання з ринку) грошової маси Нацбанк може стримати інфляцію. Така політика називається інфляційним таргетуванням.

НБУ змінює облікову ставку, щоб випустити в економіку через банки більшу чи меншу кількість грошей.

Це стосується, одначе, лише монетарних чинників, які впливають на попит через пропозицію грошей.

Якщо інфляція пов'язана із адміністративним підвищенням регульованих тарифів на газ, воду чи опалення, або із змінами в структурі собівартості товару через збільшення якоїсь складової виробничих витрат – її приборкати стає набагато важче.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 вверх