Колонки Руслан Ткаченко
  470  0

Україна – лідер законодавчої інфляції в Європі

Загроза для нормального розвитку суспільства, бізнесу – величезна законодавча інфляція в Україні. Зі 109 законів, прийнятих ВР цього року, 75 стосуються лише внесення змін до чинного законодавства.

Дивна річ відбувається з законотворчістю в Україні: за кількісними показниками внесених до парламенту законопроектів ми серед "передовиків" Європи, та й за показником внесених змін до діючих законів нам немає рівних, а пріоритетні для євроінтеграції базові законопроекти – їх усього кілька десятків – ніяк не ухвалюються.

Ще один парадокс: якби парламент ухвалював левову частку поданих законопроектів, виконувати їх усі було би… неможливо фізично. Тоді кому і навіщо потрібна ця гонитва за кількістю?

Щоденно до Верховної ради надходить з десяток ініціатив – шалені темпи. А от європейці відверто гальмують – можуть роками розробляти та обговорювати один базовий закон і відмовитись від нього, якщо є серйозні аргументи відносно негативних наслідків для ринку праці чи конкуренції.

Вони це роблять ґрунтовно, з цифрами, прогнозами, статистичними даними. За такою процедурою, в разі ухвалення документу до нього не доводиться поспіхом вносити зміни, на противагу українській практиці.

Той факт, що до українського парламенту щороку надходить понад 2 тис. законопроектів, а до польського вдвічі менше, красномовно свідчить – парламент не має бути великим складом гарних і не дуже законодавчих ініціатив.

Краще б нам вийти з безглуздого кількісного марафону і розглядати лише законопроекти, які необхідні для нормального функціонування держави, потреб суспільства, бізнесу.

У країнах Євросоюзу існує певна логіка: чому, коли і які саме законопроекти мають бути розроблені та прийняті, діє така собі, умовно кажучи, "планова економіка", коли кожен бізнесмен, юрист і просто обиватель легко може довідатись, що за три роки повинен бути прийнятий такий-то закон у такій-то галузі, і він передбачає такі-то зміни, бо ці зміни заплановані на рівні Брюсселю та національних органів певної держави ЄС.

Достатньо, щоб зорієнтуватися та підготуватися?

В Україні ситуація кардинально інша – Верховна рада реєструє усі ініціативи, подані депутатами, урядом, президентом.

Таким чином, і пріоритетні для євроінтеграції, і більш ніж дивні проекти (наприклад, про читання молитви "Отче наш" відразу після відкриття пленарних засідань, або про відзначення 655-річчя визволення українських (руських) земель від гніту Золотої Орди) стають в одну загальну чергу на розгляд.

Маємо першу проблему – виконання Угоди про асоціацію з ЄС зривається, бо середній строк з моменту подання до розгляду одного євроінтеграційного закону вже складає близько року. Протягом цього часу ніхто не вивчає економічну доцільність документу, він просто лежить і чекає.

Ще у 2015-2016 роках достатньо було півроку для проходження важливого законопроекту, якщо, звісно, автори документу, переважно це був уряд, проявляли залізну волю, ходили на комітети ВР, переконували депутатів…

Зараз темпи євроінтеграції вдвічі уповільнились.

Угода про асоціацію зобов’язувала Україну протягом перших трьох років імплементувати понад 170 директив ЄС.

Що цікаво, після прийняття відповідних законодавчих змін (деякі директиви торкаються кардинальних новацій, новел до десятків системних законів, нових галузевих правил та стандартів) ми мали би ще довести чиновникам Європейської комісії, що ці зміни дійсно відповідають праву ЄС.

Україна прийняла трохи більше 60 євроінтеграційних законів, тобто лише третину від своїх трирічних зобов’язань.

Ще одна системна проблема – величезний масив застарілих нормативних актів продовжує діяти. Наприклад, з 70-х років минулого сторіччя існує положення, що усі працівники, які сидять за моніторами, повинні бути забезпечені окремою кімнатою для відпочинку.

Чудова стаття для органів охорони праці – хоч зараз штрафуй усіх працедавців, включно з державними. За планами дерегуляції, з 1200 подібних підзаконних актів пропонується скасувати близько 300 (це стосується охорони праці, пожежної охорони, санітарних норм та ін.).

Про утаємниченість даної сфери свідчить один факт – близько 50 документів є тільки у закритому доступі, роботодавці не завжди мають змогу навіть ознайомитись з обов’язковими вимогами до них. За три роки добрі наміри скасувати застарілі та відверто дивні нормативно-правові акти так і не виконано повністю.

Найбільша загроза для нормального розвитку суспільства, бізнесу – величезна законодавча інфляція в Україні. Зі 109 законів, прийнятих Верховною радою цього року, 75 стосуються лише внесення змін до чинного законодавства.

Більшість з нововведень є несистемними, суперечливими, вкрай мінливими, їх важко відслідкувати навіть професійному юристу. Наприклад, до статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", яка встановлює перелік органів такого державного нагляду, за останні шість років вносили зміни 16 разів – щопівроку, фактично, то надавали право податковим органам на перевірки, то призупиняли їх.

Такі дії інколи мають фатальні наслідки для бізнесу, суспільства.

А тепер уявімо, що Рада як шалений трудоголік ухвалила би більшість з 2 тисяч поданих законопроектів. Тобто ми отримали би не 75 нових законів щодо змін до чинного правового поля, а 750 і навіть більше. І та ж стаття 2 згаданого закону була би змінена не 16, а, скажімо, 160 разів.

Бізнес втратив би взагалі можливість працювати у такому нестійкому правовому полі.

Звичайно, це лише один маленький приклад, але він наочно демонструє катастрофічні ризики законодавчої інфляції, тим більше в умовах відсутності прозорої прогнозованої політики щодо таких змін у галузі права.

На відміну від української практики в ЄС впроваджені чіткі процедури, які дозволяють зробити законодавство ефективним, прозорим та передбачуваним.

Україна повинна негайно впровадити ці правила, інакше навіть найкращі новації захлинуться та потонуть у потоці непрогнозованих дій, суперечок між суб’єктами законодавчої ініціативи, особистих інтересів.

До чого маємо прагнути? Підготовку системного законодавчого акту повинно супроводжувати публічне обговорення (не формальне, як у нас зараз), виявлення всіх можливих позитивних та негативних наслідків прийняття документу, обґрунтування ефективності в цифрах та фактах, усі розрахунки обов’язково мають ґрунтуватися на аналітичних та статистичних даних.

Важливою є антикорупційна експертиза – кожен документ, навіть точкові зміни до однієї статті діючого закону, повинен містити чітко прописані уніфіковані процедури (особливо надання дозволів та ліцензій), без зайвих регуляторних вимог та надмірних повноважень державних органів.

І звичайно, якщо документ суперечить принципам права ЄС, він не може бути прийнятий.

Це ті основні фільтри, яких дуже не вистачає Україні. Відсутність чітких правил та процедур не дозволяє рухати євроінтеграційні процеси, що створює глобальні ризики для країни, її перспектив наблизити національне законодавство до європейського.

Матеріал підготовлений за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в рамках проекту "Громадська синергія".

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 вверх