Колонки Михайло Слюсар
  4040  0

За лаштунками прозорості "Нафтогазу"

Чи є ефективною і вигідною для держави – як головного акціонера, нинішня модель корпоративного управління, яка подається менеджерами НАК "Нафтогаз України" як європейська і прогресивна?

Фото: utg.ua

В моїй судовій практиці таке сталося вперше. А судова практика в мене, як у практикуючого юриста, не маленька – інколи доводилось по 17 справ в день супроводжувати в судах.

Але все буває вперше – навіть Вищий господарський суд, може вперше на моїй пам’яті, зробив закритим судове засідання. Тим більш резонансним виглядає таке рішення, бо справа стосується двох прозорих і реформованих державних компаній, та ще й пов’язаних між собою корпоративними відносинами: ПАТ "Укртрансгаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

Тож, чому обидві сторони звернулися до суду з проханням закрити від людських очей розгляд спору, який вони, власне, ініціювали один проти одного? Що намагалися приховати дві держкомпанії? Що секретного у їх відносинах?

Обидві компанії мотивували свої дії можливістю розголошення комерційної та корпоративної таємниці. Але це не може бути реальною причиною, адже:

1. Текст рішення суду першої інстанції вже було розміщено в реєстрі судових рішень і він знаходився в загальному і вільному доступі. Всі суми заборгованності і обсяги газу в ньому ВЖЕ були оприлюднені.

2. Договір між позивачем та відповідачем укладено на підставі типового договору на транспортування, який є у вільному доступі і затверджений постановою НКРЕКП. Його унікальність полягає тільки в назві учасників сторін.

3. Конфіденційними могли бути тільки умови майбутнього співробітництва. А факти справи торкаються подій, які відбувалися в 2016 році, і які, як я сказав, вже були оприлюднені судом першої інстанції. Вони не можуть бути конфіденційними апріорі.

4. Вищий господарський суд, "закривши" судове засідання, пішов на певне порушення процесуальних норм. Згідно положень Господарського процесуального кодексу, сторони можуть звернутися до суду с клопотанням про закритий розгляд справи до початку розгляду справи по суті. Але розгляд справи по суті вже відбувся в першій і апеляційній інстанції. Тому рішення Вищого господарського суду про проведення закритого засідання можна вважати упередженим.


За 10 років моєї практики це перший закритий розгляд справи. Тим більше він стосувався двох державних компаній – ПАТ "Укртрансгаз" та ПАТ "Нафтогаз України". Ще більш підозрілим є те, що за закриття процесу виступали одразу дві сторони. Які, за логікою речей, мають бути суперниками в суді, а не діяти злагоджено, підтримуючи одне одного.

Дивною виглядає і поведінка позивача. Компанія "Укртрансгаз" активно відстоювала свої права і інтереси в судах першої та другої інстанцій. Представники оператора ГТС на свою підтримку намагалося залучити до процесу операторів ГРМ та споживачів в якості третіх осіб. Ці кроки вживались заради того, щоб надати обґрунтовану інформацію про обставини, які виникли.

Але у Вищому господарському суді сам позивач, помітивши, що справа набуває резонансу, заявляє клопотання про закритий розгляд справи. НАК "Нафтогаз України" його підтримує.

В процесі розгляду справи, Вищий господарський суд, в порушення процедури, влаштовує дебати між позивачем та відповідачем. Хоча відповідно до процедури, на цьому етапі розгляду справи суд просто перевіряє законність та обґрунтованість прийнятих рішень, та посилання на норми права. Він не досліджує докази.

А процес дебатів, притаманний судам першої та другої інстанцій, які досліджують ситуацію. Це більше схоже на спланований перформанс, аніж на судовий процес, який повинен проходити відповідно до процедури.

Крім того, камери телеканалів чітко зафіксували, що в суді представниками ПАТ "Укртрансгаз" судові документи передавались вільній слухачці для ознайомлення. Вона мала можливість давати вказівки і коментарі стосовно документів, які були призначені виключно для сторін і суду. Ніяк не для вільних слухачів.

Ця вільна слухачка під час розгляду справи в суді першої інстанції була офіційним представником однієї зі сторін – НАК Нафтогаз України". А зараз займає посаду в правлінні іншої сторони - є директором "Укртрансгазу" з юридичних питань.

Наслідком судового рішення стало утворення кредиторської заборгованості у "Укртрансгазу", яку він заявляв в сумі вимоги до НАК "Нафтогаз" – 925 млн грн. Виходячи з усього сказаного, є підстави вважати, що НАК "Нафтогаз України" та підлегла йому компанія УТГ розіграли спектакль в декораціях Вищого господарського суду України. Є ознаки того, що сторони діяли злагоджено і підігрували одна одній.

На моє переконання, це дуже тривожний сигнал. Особливо для власника цих активів – держави. Адже результатом стало рішення, яке є вигідним для материнської компанії – НАК "Нафтогаз України", а "дочка" – повісила на себе мільярдний борг.

Цей процес ставить все більше запитань про незалежність підприємств, 100-відсотковим акціонером яких є "Нафтогаз". Запитань про можливість останнього, користуючись своїм положенням, спотворювати фінансові показники, видаючи бажані прибутки за дійсні.

Чи справді "Укртрансгаз" та "Укргазвидобування" є незалежними в своїй діяльності від "Нафтогазу", який володіє 100% акцій цих компаній?

Чи є ефективною і вигідною для держави – як головного акціонера, нинішня модель корпоративного управління, яка подається менеджерами НАК "Нафтогаз України" як європейська і прогресивна?

Як свідчить рішення суду, для материнської компанії – однозначно, так.

 
 
 вверх