Колонки Любомир Чорній
  1731  0

Що таке державний контроль в Україні і що з ним робити?

На законодавчому рівні в Україні ніби відбувається поліпшення ситуації із зниженням тиску контролюючих органів на бізнес. Проте навіть добре написані закони починають буксувати через неналежну імплементацію, а додаткові "точкові" зміни породжують різночитання та колізії.

Аби контроль за дотриманням регулювань не перетворювався на тягар для держави і бізнесу, джерелом корупції, необхідно трансформувати існуючу систему держконтролю.

У більшості країн світу функція державного контролю спрямована на виконання таких трьох завдань: 1) захист життя і здоров'я людей; 2) захист інтересів держави; 3) захист прав споживачів.

У деяких країнах одним із пріоритетів системи державного контролю є безпечність харчових продуктів (до речі, розглядається як складова національної безпеки); в інших – санітарна безпека (пріоритет для країн з традиційно низькими санітарними стандартами); країни із "закритими економіками" додатково фокусуються на якості товарів і послуг (оскільки там не працює або недостатньо працює конкуренція).

Наявна в Україні система державного контролю фокусується на всіх трьох завданнях і одночасно зберігає залишки орієнтації на модель "закритої економіки".

Які основні моделі здійснення контролю?

У світі існує дві основні моделі здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання, які так чи інакше взаємодіють із зовнішнім світом, тобто прямо чи опосередковано взаємодіють зі споживачами – надають послуги або реалізують певні товари.

Модель перша – приватно-публічний контроль. Більшість видів господарської діяльності не контролюються державою, існує рамкове регулювання (переважно на рівні стандартів, протоколів тощо), а взаємовідносини постачальника (продавця) і споживача (покупця) є приватною справою.

Будь-які їх спори за таких взаємовідносин вирішуються шляхом перемовин або в судовому порядку. Водночас на окремі види діяльності все ж поширюється держконтроль – здебільшого, це питання, які так чи інакше можуть становити загрозу для людей або для національної безпеки.

У країнах із такою моделлю існує 3-5 державних інспекцій з чітко визначеними повноваженнями.

Модель друга – публічно-приватний контроль. Більшість взаємовідносин, де виникає взаємодія суб'єкта господарювання зі споживачем або з приводу діяльності, яка може мати прямий чи опосередкований вплив на зовнішній світ, контролюються державою. Щонайменше першою інстанцією для будь-яких скарг та звернень споживачів або контрагентів є відповідні контролюючі органи (державні інспекції, служби тощо).

Звернення до суду, переважно, можливе лише на подальших етапах вирішення спору. В країнах із такою моделлю діє значне число державних контролюючих органів, які мають широкі повноваження і здійснюють контроль за широким переліком питань.

В Україні продовжує використовуватися модель публічно-приватного контролю – державного контролю (нагляду) з боку спеціалізованих державних контролюючих органів.

Що є основою системи держконтролю?

Система держконтролю працює через встановлення спеціальних регулювань, засобами яких запроваджуються:

1) ліцензування видів господарської діяльності (спеціальні дозволи);

2) надання дозволів на здійснення певної діяльності або дій (загальні дозволи);

3) встановлення стандартів або запровадження протоколів (визначення якісних та/або технічних вимог до продукції, встановлення вимог щодо якості та/або порядку надання певних видів послуг тощо).

Регулювання через встановлення стандартів притаманне для "відкритих економік" і приватно-публічної моделі, широке ліцензування та розростання дозвільної системи (часто в комбінації зі встановленням стандартів, які можуть додатково деталізуватися у вигляді інструкцій, загальнообов'язкових норм і нормативів тощо) притаманне для "закритих економік" та публічно-приватної моделі.

В Україні сьогодні формується гібридна модель, яка зберігає ознаки "закритої економіки" і де водночас відбувається гармонізація з міжнародними стандартами (або їх визнання), зокрема стандартами ЄС і частково інших так званих "розвинених" країн.

Як працює система держконтролю?

Органи, що входять до системи держконтролю, зазвичай здійснюють декілька основних функцій, серед яких:

1) запобігання порушенням (зокрема стандартів, ліцензійних умов, вимог дозвільної документації тощо);

2) усунення порушень (попередження на ранніх стадіях, запобігання поглибленню негативних наслідків);

3) покарання порушників (зокрема, фіксація порушень, притягнення до відповідальності та/або застосування санкцій).

Сучасні ефективні системи, перш за все, зосередженні на перших двох функціях – запобігання та усунення порушень (сервісне та превентивне спрямування), консервативні – здебільшого, на каральній (репресивне спрямування).

В Україні переважає репресивне спрямування роботи системи держконтролю, а сервісні та превентивні функції почали впроваджуватися і розвиватися порівняно недавно.

Як трансформувати систему держконтролю?

Трансформація системи держконтролю має відбуватися одночасно за декількома напрямами:

  • ідеологічні зміни (зокрема, здійснення переходу від підходів "закритої" до "відкритої" економіки; скорочення переліку сфер і питань, які регулюються і контролюються державою);
  • змістовні зміни (переорієнтація всіх реформ у напрямі переходу від публічно-приватної до приватно-публічної моделі контроль; перехід від норм, нормативів до сучасних стандартів і протоколів);
  • інституційні зміни (зокрема, зменшення кількості державних контролюючих органів та професіоналізація їх діяльності; а також трансформації репресивних функцій у сервісні);
  • антикорупційні заходи (зокрема, підвищення прозорості роботи системи; розподіл функцій виявлення і фіксації порушень та притягнення до відповідальності і застосування санкцій; встановлення чітких регламентів роботи органів держконтролю);
  • розвиток саморегулювання (зокрема, передача частини контрольних повноважень у певних сферах саморегульованим організаціям).

 
 
 вверх