Колонки Сергій Жиліч
  2154  5

Чи готовий український бізнес відмовитись від торгівельних відносин з агресором?

Історично так склалось, що економіка України з моменту проголошення незалежності тісно пов’язана з економікою Росії. Адже до розпаду СРСР це були складові частини єдиного народногосподарського комплексу.

Фото: РИА Новости

Увесь економічний розвиток незалежної України проходив під лозунгами необхідності поступового зменшення залежності від російського партнера, відкриття і розвитку нових ринків збуту, посилення економічної інтеграції з ЄС.

В свою чергу, реалізовуючи свою політику на пострадянському просторі, РФ притримується стратегії формування і розвитку міждержавних союзів, які забезпечували б Росії лідерські позиції (ЄЕП, ЄврАзЕС, СНД). Тому намагання України будувати економічні відносини з РФ на двосторонній основі, завжди негативно сприймалося російською стороною.

Незважаючи на ці тенденції, станом на 2013 рік Росія продовжувала залишатись головним торгівельним партнером України.

Однак, з початком військової агресії Росії в Криму та на сході України, розпочався стрімкий спад в економічних відносинах між країнами.

Так, згідно зі статистичними даними у 2015 році експорт товарів з України до РФ склав $4,83 млрд, що на 50,7% гірше за показник попереднього року та в 4,1 рази нижче, ніж в 2011 році. Імпорт з Росії в минулому році дорівнював $7,49 млрд, що на 40,9% поступається показнику 2014 року і в 3,9 рази – показникам 2011 року.

Одночасно з цим, на фоні зменшення ваги РФ в економіці України, постійно зростають показники торгівлі з ЄС. Зокрема, частка експорту в ЄС збільшилася з 22,3% у 2012 році до 34,1% у 2015 році (частка експорту в Росію скоротилася з 24,3% до 12,7% у 2015 році).

Тож Євросоюз, як об’єднання, можна вже сміливо вважати основним торгівельним партнером України, хоча в розрізі країн домінуючу роль продовжує відігравати РФ і Китай.

Таким чином, на сьогоднішній день український торгівельний бізнес все ще знаходиться на роздоріжжі та змушений обирати, чи варто й надалі намагатися підтримувати стабільні, налагоджені роками, зв’язки з російськими партнерами, чи все ж наважитись на кардинальну переорієнтацію у бік торгівлі з європейськими країнами.

Важливо відмітити, що глибоко помиляються ті, хто вважає, що саме Київ у цих реаліях робить усе можливе для того, щоб остаточно "спалити всі мости" зі східним сусідом.

Насправді ж саме Росія з 2016 року вирішила скасувати режим ЗВТ щодо України і відмовитися від імпорту українських продуктів. Так, з 1 січня 2016 року РФ почала стягувати мито з імпорту українських товарів.

Також РФ повністю заборонила транзит через свою територію українських товарів у треті країни. У відповідь, Україна з 10 січня ввела дзеркальні торгові санкції проти РФ (застосувала імпортні мита і ембарго).

В підсумку, вказані торговельні обмеження мають негативний ефект на обидві сторони та роблять вагомий внесок у поточний процес економічної дезінтеграції країн.

По-суті, ці заходи стали політичною відповіддю Росії на початок тимчасового застосування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС (ПВЗВТ) і не є економічно виправданими.

Суттєво ускладнює ситуацію зі зміною вектору зовнішньої торгівлі значна присутність російського капіталу в ключових галузях нашої економіки. Так, близько 30% енергопотужностей в Україні належить саме російському бізнесу.

Крім того, істотна залежність українського бізнесу від російського імпорту призводить до того, що зниження обсягів поставок металів, виробів з них і мінеральних продуктів із РФ викликало певне скорочення вітчизняного експорту в країни ЄС.

З іншої сторони, основним стримуючим фактором для України на шляху подальшого розвитку торгівельних взаємовідносин із ЄС є невідповідність якості українських товарів європейським вимогам. Тобто, технічні та технологічні процеси, які використовуються у виробництві українських товарів, лише частково відповідають вимогам ЄС.

Іншими словами, для забезпечення зростання експорту вітчизняної продукції до європейських країн в Україні необхідно активно впроваджувати систему європейських технічних стандартів для промислових товарів і систему санітарних і фітосанітарних вимог для продовольчих товарів.

Для цього українським товаровиробникам потрібна серйозна допомога зі сторони держави. Мова йде, насамперед, про необхідну законодавчу роботу по введенню європейської системи стандартів, без чого неможливий процес адаптації українських експортерів до вимог Європи.

За приблизними підрахунками 15 000 європейських стандартів підлягає імплементації в національне законодавство в рамках угоди про асоціацію з ЄС. Це означає, що бізнес має бути готовим нести додаткові капіталовкладення в модернізацію виробництва.

Таким чином, враховуючи всі вищенаведені аспекти, поки що зарано говорити про одномоментний повний розрив торгівельних відносин із Російською Федерацією.

Однак, в умовах військового конфлікту та постійного погіршення економічних відносин між державами, ведення бізнесу з країною-агресором є неможливим як економічно, так і морально.

Тому, не виникає сумнівів у необхідності якомога швидшої переорієнтації на торгівлю із європейськими партнерами. Є надія, що на цьому шляху наші можновладці не залишать підприємців сам на сам з усіма труднощами.

 
 
 вверх