Колонки Денис Черніков
  1390  1

Землю – фермерам! А решта?

Як українські законодавчі ініціативи в сфері ринку сільськогосподарської землі корелюються з європейським досвідом.

земля

Український законодавець вкотре береться за регулювання питань, пов’язаних з власністю на сільськогосподарські землі.

Але чомусь обмежується одним дрібним уточненням до законодавства – пропонується безоплатно передати у власність фермерським господарствам ділянки, надані їм до 1 січня 2002 року у постійне користування.

Власне, цьому присвячено проект Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо набуття фермерськими господарствами права власності на земельні ділянки)" №1874.

Проект зареєстрували народні депутати Вадим Івченко ("Батьківщина") і Руслан Демчак (БПП).

Законопроект за предметом регулювання належить до пріоритетних сфер, в яких здійснюється адаптація національного законодавства до права Європейського Союзу.

Зокрема, Угода про асоціацію між Україною та ЄС містить Главу 17 "Сільське господарство та розвиток сільських територій". Тому доцільно розглянути, як ці питання вирішуються в Євросоюзі.

Особливості земельних правовідносин регулюються на рівні національного законодавства держав-членів ЄС.

Загалом політика Євросоюзу у питаннях власності на землю сільськогосподарського призначення передбачає забезпечення права на вільний рух капіталу, ведення підприємницької діяльності, відсутність дискримінації.

Будь-яка фізична чи юридична особа, може придбати сільськогосподарську землю, володіти та розпоряджатися нею. У більшості європейських країн основним правовим титулом землекористування є право оренди. Хоча є свої особливості.

У Франції 51% сільськогосподарських угідь використовуються на основі договорів оренди.

У Великобританії у орендних відносинах задіяна третина фермерських господарств, на них припадає 40% сільськогосподарських площ.

У Швейцарії 20 % фермерів ведуть господарство тільки на орендованій землі, а 30% - частково на своїй, а частково на орендованій.

В Естонії відсутні будь-які обмеження щодо придбання аграрних активів. Понад 60% вільних площ орендуються. Іноземні інвестори користуються однаковими правами з резидентами, за умови використання земель виключно в сільськогосподарських цілях.

Голландія демонструє один з найбільш успішних прикладів лібералізації та дерегуляції у світовій практиці: майже 90 % земель сконцентровано у приватному володінні, при цьому не існує обмежень на право розпоряджатися ділянками. Мінімальний термін здачі землі в оренду – 6 років, для фермерських господарств - 12. При продажу ділянки на аукціоні, орендар має пріоритетне право на покупку.

В Австрії понад 50% сільгоспземель перебуває у приватній власності. Мінімальний термін оренди складає три роки. Спадкоємцем земель може бути тільки одна дитина в сім'ї.

100% земельної власності Швейцарії знаходиться у приватному секторі. Щоб купити землю, необхідно мати громадянство ЄС або дозвіл на проживання. Мінімальний термін здачі в оренду – 9 років, зміна цільового призначення ділянки після продажу суворо заборонена.

Попри відмінності у правовому регулюванні у різних країнах, можна відзначити спільні тенденції: основними способами передачі земельних ділянок для сільськогосподарських цілей є оренда та продаж.

При оренді встановлюється мінімальний термін, пов´язаний із тривалістю сівозміни, максимальний строк оренди, мінімальні розміри земельних ділянок, що надаються в користування.

Якщо йти суто формальним шляхом, то треба визнати, що законопроект №1874 не суперечить Угоді про асоціацію, тобто він може бути прийнятий.

Водночас, питання, які планується ним врегулювати, доцільно розглядати комплексно із рамковим законодавством – як і в більшості інших сфер, які стосуються Угоди, треба виробити спочатку загальні правила гри.

Тобто повинна бути певна логіка подання та розгляду законопроектів, щоб не доводилось без кінця вносити зміни до законодавства.

Отже, спочатку рамкове законодавство має закріпити основні принципи та засади регулювання сільськогосподарської політики в України. І ці загальні норми повинні відповідати принципам політики ЄС, як це передбачено статтею 404 Угоди про асоціацію.

То ж, чи треба передавати ділянки у власність фермерам? Ця пропозиція має право на існування. Але доцільно її розглядати вже після вирішення засадничих питань.

Однак, український законодавець, традиційно, ставить воза поперед коня. Мабуть, щоб прийняти чергове дрібне уточнення до законодавства, а за кілька років знову все переписувати. Тому цього законодавчого воза так важко зрушити з місця.

 
 
 вверх