Колонки Брене Браун
  3623  0

П'ЯТНИЧНЕ ЧТИВО. Стань сильнішим

Книга про те, як знайти в собі мотивацію та сили здолати життєві негаразди й втрати. Бестселер за версією "The New York Times", який уже понад рік залишається однією з найпопулярніших книг із психології за рейтингом Amazon.

сильнішим,стань

Гумор і відвертість, що дозволяють Брене достукатися до зневірених сердець, також зробили популярними її публічні виступи: відеодоповідь письменниці про вразливість на щорічній Американській інтелектуальній конференції TED стала п’ятою у світі за популярністю серед виступів президентів та нобелівських лауреатів, зібравши понад 25 000 000 переглядів.

Українською книга вийшла у видавництві КСД

Розділ 1. Природа вразливості

Коли йдеться про людську поведінку, емоції й мислення, вислів "Що більше я дізнаюся, то менше знаю" є цілком доречним. Особисто я навчилася відмовлятися від гонитви за визначеністю і бажання пришпилити її до стіни.

Іноді мені бракує уміння вдавати, ніби визначеність є досяжною. Мій чоловік Стів завжди знає, що, ховаючись у кабінеті і слухаючи кілька разів поспіль пісню Девіда Ґрея "My Oh My" , я оплакую своє колишнє завзяття молодого дослідника. Мої улюблені слова:

#Що ж відбувається в моїй голові?

Ти знаєш, я звик до впевненості.

Ти знаєш, я звик до визначеності.#

І йдеться не лише про слова; ідеться про інтонацію, з якою він співає слово "ви-зна-че-ність". Іноді мені здається, що він зарозуміло глузує над вірою в те, що ми можемо все знати, а іноді здається, що злиться, позаяк ми не можемо знати всього. У будь-якому разі, підспівуючи, я почуваю себе краще. Музика завжди допомагає мені не почуватися самотньою посеред хаосу.

У моїй галузі насправді не існує незаперечних абсолютів, але є істини про спільний досвід, який перегукується з тим, у що ми віримо і що знаємо. Наприклад, цитата з промови Рузвельта, яка стала епіграфом для мого дослідження про вразливість і сміливість, відкрила для мене три істини.

Я хочу бути "на арені". Я завжди хочу бути сміливою. А коли ми обираємо надзвичайну відвагу, то готуємось отримати копняків. Ми можемо обрати хоробрість або комфорт, але не можемо мати їх одночасно.

Уразливість полягає не в тому, щоб виграти або програти; тут ідеться про сміливість відкритися і бути побаченим, не маючи впливу на результати. Уразливість — це не слабкість; це наша найбільша міра хоробрості.

Багато дешевих глядацьких місць посіли люди, які ніколи не ризикнуть вийти на арену. Вони лише вигукують зарозумілі зауваження і дають вказівки з безпечного місця. Проблема в тому, що, припинивши непокоїтися думкою інших і страждати від їхньої жорстокості, ми втрачаємо здатність налагоджувати зв’язки. Але коли ми зважаємо на те, що скажуть люди, нам бракує сміливості стати вразливими. Тому потрібно фільтрувати відгуки, які ми впускаємо у своє життя. Як на мене, якщо ви не на арені і не дістаєте копняків, ваша думка мене не цікавить.

Я не вважаю це правилами, але для мене особисто вони, безумовно, стали провідними принципами. Гадаю, що перед тим, як ми почнемо, корисно засвоїти деякі основи хоробрості, ризику вразливості і подолання невдач. Вважаю їх основними законами емоцій: це прості, але потужні істини, які допомагають нам зрозуміти, чому сміливість призводить до змін і водночас так рідко зустрічається. Ось правила процесу підйому після падіння.

1 Якщо ми досить часто виявляємо достатню сміливість, ми падатимемо; це фізика вразливості. Наважившись відкритися і ризикуючи зазнати невдачі, ми насправді погоджуємося з поразкою. Сміливець не скаже: "Я готовий ризикнути удачею". Сміливець скаже: "Я знаю, що рано чи пізно зазнаю невдачі, але це мене не стримає"

2 Одного разу впавши через власну сміливість, ми можемо ніколи не повернутися на ту саму позицію. Ми можемо підводитися після невдач, хибних кроків і падінь, але вже ніколи не зможемо повернутися туди, де перебували до того, як виявили хоробрість, або до того, як впали.

Сміливість змінює емоційну структуру нашого існування. Ця зміна також часто спричиняє глибоке відчуття втрати. У процесі підйому ми інколи тужимо за місцем, якого більше не існує. Ми хочемо повернутися до миті перед виходом на арену, але повертатися нам нікуди.

Ситуацію ускладнює новий рівень усвідомлення нами того, що означає бути сміливим. Ми не можемо більше прикидатися. Тепер ми знаємо, коли відкриваємось, а коли ховаємося, коли живемо своїми цінностями, а коли — ні. Наше нове знання може надихнути — відродити розуміння мети і нагадати про наше прагнення до щирого життя.

Подолання нервового напруження, яке з’єднує містком бажання повернутися до моменту, що передував ризику і падінню, і більшу сміливість, — неодмінний етап процесу здобуття духовної сили.

3 Ця подорож тільки ваша і нікого іншого; однак ніхто не здатен успішно відбути її наодинці. Споконвіку люди знаходять спосіб підвестися після падіння, але торованої стежки немає. Усі ми повинні прокладати власний шлях, озираючись на загальновідомий досвід інших, але відчуваючи таку самотність, неначе ми першопрохідці в незвіданих краях.

Складності додає те, що замість того, щоб покладатися на безпеку второваних шляхів або постійного супутника, нам доводиться вчитися покладатися на притулок у тимчасових попутників, їхню підтримку й бажання вряди-годи пройти частину шляху пліч-о-пліч з нами. Для тих із нас, хто боїться самотності, подолання самотності, яка є невід’ємною частиною цього процесу, — це завдання, що страшить. Для тих із нас, хто воліє відмежовуватися від світу і зцілюватися наодинці, проблемою стає вимога спілкуватися з іншими — звертатися по допомогу та отримувати її.

4 Ми створені природою для розповідей. У культурі дефіциту і перфекціонізму існує напрочуд проста причина, з якої ми хочемо накопичувати, завершувати історії власної боротьби і ділитися ними. Ми робимо це, тому що відчуваємо себе підбадьореними, спілкуючись з іншими і сміливо розповідаючи їм про себе, і це наша біологія. Розповіді стали повсюдними. Це платформа для всього: від творчих поривів до маркетингових стратегій. Але сама думка про те, що потреба розповідати закладена в нас від народження, — це не просто гучна фраза.

Фахівець з нейроекономіки Пол Зак виявив, що вислуховування розповіді — історії з початком, кульмінацією і закінченням — змушує наш мозок вивільняти кортизол і окситоцин. Ці хімічні стимулятори відповідають за унікальні людські здібності до соціальної комунікації, співчуття і знаходження сенсу. Розповіді буквально закладені в нашій ДНК.

5 Творчість впроваджує знання, щоб вони стали практикою. Ми перекладаємо те, чому навчаємось, із наших голів до наших сердець за допомогою наших рук. Ми творці від народження, і творчість — цей остаточний чинник інтеграції — це те, як ми впроваджуємо досвід у наше буття.

Упродовж своєї кар’єри найчастіше я ставлю собі питання: "Яким чином я сприймаю те, що дізнаюся про себе, і як це змінює моє життя?" Після вісімнадцяти років навчання студентів, що обрали за фах соціальну роботу, після розробки, впровадження і оцінки двох навчальних програм протягом останніх восьми років, провівши понад сімдесят тисяч студентів через онлайн-курси і поспілкувавшись із сотнями творчих особистостей, я дійшла висновку, що креативність — це механізм, який дозволяє знанням проникати в наше існування і ставати практикою.

У племені Асаро, що мешкає в Індонезії та Папуа Новій Гвінеї, є гарне прислів’я: "Знання — це тільки чутки, поки вони не починають жити в м’язах". Те, що ми розуміємо і дізнаємося про підйом після падіння, — це лише чутки, поки не проживемо їх і не інтегруємо через будь-яку форму творчості, щоб вони стали частиною нас.

сильнішим,стань

6 Підйом після падіння — це той самий процес, незалежно від того, боретеся ви з особистими чи професійними труднощами. Я присвятила однакову кількість часу дослідженням особистого і професійного життя, і хоча більшість із нас хотіли б вірити в існування особистої та професійної версій підойму після падіння, це не так.

Незалежно від того, чи ви юнак, котрий страждає від розбитого серця, чи пара пенсіонерів, що долають розчарування, чи менеджер, котрий силкується отямитися після невдалого проекту, практика однакова. Не існує окремих ліків для бізнесу, що занепав. Нам доведеться зануритися у сипучі піски таких явищ, як образа, горе й пробачення.

Як нагадує нам невролог Антоніо Дамасіо, люди — це не лише мислячі або лише чутливі механізми, але радше чутливі машини, що думають. Те, що ви перебуваєте в офісі, класі чи майстерні, не означає, що ви можете вилучити емоції з процесу. Не можете. Пригадуєте крутеликів, згаданих мною у вступі?

Ще одна спільна для них особливість — це те, що вони не намагаються уникати емоцій: вони чутливі механізми, які думають і взаємодіють зі своїми емоціями й емоціями людей, яких вони люблять, виховують і очолюють. Найефективніші і найстійкіші лідери, з якими я працювала протягом своєї кар’єри, мають три спільні риси.

По-перше, вони визнають чільну роль взаємовідносин і розповідей в культурі і стратегії, а також не втрачають зацікавлення своїми власними емоціями, думками і поведінкою. По-друге, вони розуміють і цікавляться тим, як емоції, думки і поведінка поєднуються в їхніх підлеглих і яким чином це впливає на взаємовідносини і сприйняття. І по-третє, вони здатні і готові увійти до зони дискомфорту і вразливості.

7 Порівняння страждань — це ознака страху і браку впевненості. Падіння, помилки і болісні переживання часто призводять до сумнівів у власних судженнях, недовіри до себе і навіть втрати гідності.

Твердження "Я — самодостатня людина" може поволі перетворитися на питання "А чи справді я самодостатня людина?". Якщо впродовж останнього десятиліття я щось та й довідалася, то це те, що страх і дефіцит упевненості миттю провокують порівняння, і навіть біль та образа не мають імунітету від оцінки й порівняння: "У мене помер чоловік, і це горе важче за ваше бідкання над спорожнілим гніздом".

"Я не можу собі дозволити відчувати розчарування через те, що мені не вдалося отримати підвищення, у той час як мій друг щойно дізнався, що в його дружини рак".

"Вам соромно, бо ви забули, що син бере участь у шкільній виставі? Бог із вами, це ж не світова проблема; у світі щохвилини вмирають від голоду люди".

Протилежністю до дефіциту впевненості є аж ніяк не її надмір, а звичайна впевненість. Співпереживання (емпатію) не можна виміряти, а співчуття — це не піца з восьми шматків. Коли ви співпереживаєте і співчуваєте, не роззирайтеся за тим, кому дісталося менше. І навіть більше за те; любов — це остання річ у цьому світі, яку потрібно дозувати.

Сирійській біженці не полегшає, якщо ви прибережете свою доброту для неї і не поділитеся нею із сусідом, який розлучається. Звісно, перспектива важлива. Але я упевнена, що скаржитися — це нормально, поки ми розлючені і стогнемо, що не бачимо світла в кінці тунелю. Біль — це біль, і якщо ми шануємо нашу власну боротьбу і боротьбу інших, співпереживаємо та співчуваємо, то зцілення, яке настає, позитивно впливає на нас усіх.

8 Неможливо перетворити емоційний, вразливий і відважний процес на легку, універсальну формулу для всіх і кожного. Насправді я вважаю, що спроба продати людям легке рішення для позбавлення від болю — це найгірша з усіх згубних отрут.

Ця книжка не пропонує рішення, рецепту або покрокової інструкції. Вона знайомить з теорією, побудованою на обґрунтованих даних, які пояснюють основні моменти соціального процесу, що його досвідчують чоловіки і жінки, працюючи над підйомом після падіння.

Це дорожня карта, яка допомагає орієнтуватися в найбільш значущих моделях і темах, виявлених під час дослідження. З розповідей інших людей і зі свого власного досвіду я дізналася, що цей процес може тривати двадцять хвилин або й двадцять років.

Я бачила людей, які застрягали, розбивали табір і залишалися на одному місці впродовж десяти років. Хоча цей процес, здавалося б, має кілька моделей, формули або суто лінійного підходу до нього не існує. Це маятниковий, циклічний і інтуїтивний процес, який набуває різних форм для різних людей.

Не завжди можливо виявити зв’язок між зусиллями й отриманим результатом. Ви не можете розіграти його по нотах чи вдосконалити так, щоб він став простим і швидким. Здебільшого вам необхідно просто намацати свій власний шлях. Внесок, який я сподіваюся зробити, полягає у формулюванні понять процесу, усвідомленні деяких явищ, з якими, можливо, нам доведеться зіткнутися, якщо ми хочемо стати сильнішими, і просто розповісти людям, що вони не самотні.

9 Сміливість заразлива. Підйом після падіння змінює не лише вас, але й людей навколо. Стати свідком людської здатності змінюватися завдяки вразливості, сміливості й стійкості — це або заклик до ще більш надзвичайної відваги, або болісне віддзеркалення власних переживань для тих, хто застряг після падіння не в змозі визнати поразку.

Ваш досвід може суттєво вплинути на людей навколо, свідомі ви того чи ні. Чернець-францисканець Річард Рор пише: "Після будь-якого справжнього досвіду ініціації розумієте, що ви є частиною набагато більшого цілого. Життя — це не те, що буде надалі, ви і є самим життям" .

10 Підйом після падіння — це духовна практика. Щоб підвестися на ноги після падіння, не треба бути знавцем релігії, теології або філософських доктрин. Однак усі без винятку концепції духовності несуть украй важливий компонент стійкості і подолання труднощів.

Я створила визначення духовності, спираючись на дані, зібрані впродовж останніх десяти років: "Духовність — це визнання і возвеличення того, що усі ми нерозривно пов’язані одне з одним силою більшою, ніж ми самі, і що наш зв’язок із цією силою і один з одним ґрунтується на любові і почутті відданості іншим. Практика духовності приносить в наше життя відчуття перспективи, сенсовність і мету".

Хтось називає цю силу, більшу за нас, Богом. Дехто — ні. Дехто плекає свою духовність у церквах, синагогах, мечетях або інших культових спорудах, у той час як інші знаходять благодать у самотності, під час медитації або в природі.

Я, наприклад, належу до тих багатьох, хто вірить, що риболовля — це храм, а один з моїх найближчих друзів вважає пірнання з аквалангом священним досвідом. Виявляється, наше розуміння духовності різниться так, як різняться самі люди.

Коли наші наміри й вчинки скеровані духовністю — нашою вірою у взаємозв’язок і любов, то будь-який повсякденний досвід може стати духовною практикою. Ми можемо перетворити на духовну практику освіту, керівництво і виховання дітей.

Прохання про допомогу й отримання її може також стати духовною практикою. Розповіді і творчість можуть стати духовними практиками, тому що розвивають усвідомлення. Оскільки всі ці дії можуть стати духовною практикою, процес підйому після падіння також має стати духовною практикою.

Підйом вимагає фундаментальної віри у взаємозв’язки між людьми і боротьби за бачення перспективи, сенсу і мети. Нещодавно в Instagram Елізабет Ґілберт мені трапився вислів — гадаю, він досконало підсумовує сказане: "Благоговіння приведе вас туди, куди не зможе допровадити метушня".

 
 
 вверх