Колонки Юлія Лавреха
  2116  0

Податкова система та інвестиції: що не так з Україною

В 2015 році до України надійшло $1,5 млрд інвестицій, з яких менше 30% припало на реальний сектор економіки. У масштабах країни ця сума мізерно мала і не могла надати імпульс українській економіці.

инвестиции

За оцінками експертів Міжнародного фонду Блейзера, потреба одного тільки агропромислового комплексу в інвестиціях становить $5 млрд на рік протягом найближчих 10 років. Тобто, кумулятивно $50 млрд.

Кризові явища і навіть політична нестабільність – не основні перешкоди для інвесторів. Куди більше їх відлякують недосконалості українського економічного законодавства, в першу чергу його податкова складова.

Що потрібно змінити в українській нормативній базі, щоб покращити ситуацію?

Наскільки податкове законодавство впливає на інвестиційний клімат країни? Суттєво. Проте, перш за все аналітики оцінюють загальний економічний і геополітичний стан держави.

В умовах воєнних дій, непередбачуваної інфляції та невикорінюваної корупції говорити про те, що інвестора можна відволікти податковими пільгами, видається дивно.

Ризик настільки суттєвий, що в Україну може вливати інвестиції тільки бізнес, який керується далеко не раціональними факторами.

За кордоном такого обмаль. Або принаймні інвестиції можливі в тих сферах, де ризик виправданий можливістю згорнути бізнес протягом декількох тижнів та вивести гроші.

Фактично жодних преференцій та пільг для підприємств з іноземними інвестиціями законодавством України не передбачено.

Більше того, свого часу, ще у 2000 році був прийнятий закон, предметом якого було усунення дискримінації в оподаткуванні вітчизняних суб'єктів господарювання.

Мабуть, єдина пільга стосується звільнення від сплати ввізного мита при ввезенні на митну територію України устаткування для внесення в статутний капітал. Умова такого звільнення – підприємство не відчужує таке майно протягом трьох років.

Основною проблемою в таких випадках було питання реєстрації іноземної інвестиції, проте з прийняттям закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скасування обов’язковості державної реєстрації іноземних інвестицій" від 31 травня 2016 року має суттєво зменшитися кількість спорів.

Також окремі пільгові режими оподаткування можуть встановлюватися на території спеціальних економічних зон, які, як показує приклад Порто-Франко, не здатні вижити в існуючих умовах.

Якщо звернути увагу на сферу оподаткування, то корінь зла лежить далеко за межами законодавства. Перш за все, іноземного інвестора відштовхують незахищеність бізнесу від свавілля бюрократичного апарату, відсутність визначеності в правозастосуванні та проурядова позиція українських судів.

Декілька прикладів. Податкова розриває договір про надання послуг з прийняття податкової звітності в односторонньому порядку, хоча по закону зобов’язана їх прийняти.

Навіть у випадку визнання права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість платник проходить усі судові інстанції, включно з Верховним судом, і так і не отримує жодної гривні.

Податкова гониться за тінню, намагаючись донарахувати податок усім контрагентам в ланцюгу операцій, якщо хоча б одна з ланок не перебуває за місцезнаходженням, або її директор відмовляється від своєї причетності. І не важливо в такому випадку, що фактично товар був проданий і є відповідні докази.

А як щодо випадків, коли мито та ПДВ мали сплачувати підприємства, які придбали товари не у імпортера? Політика Державної фіскальної служби відома давно: немає можливості стягнути податок з правопорушників – необхідно знайти усіх суб’єктів, які хоч раз коли-небудь мали справу з таким правопорушником.

При цьому, доводити вину таких суб’єктів не вимагає навіть Податковий кодекс. І суд допомагає в такій боротьбі.

Немає ніякої випрацюваної правової концепції, критерія, мірила, за допомогою якого можна довести неправомірність дій платника та передбачити, чи має підприємство відповідати за свого контрагента або контрагента свого контрагента.

Кожного разу суддя керується власними переконаннями, вихованими в системі позитивізму з радянським присмаком. Ледь не офіційна позиція судових органів полягає не в підтриманні верховенства права, а в наповненні бюджету.

Не говорячи вже про абсолютне нівелювання позиції Європейського суду з прав людини, який вказав, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (широковідоме рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Яким чином законодавство може перетворити податкові органи на сервісну службу – запитання відкрите. Навряд чи на нього можна знайти відповідь. Проблематика лежить в площині правозастосування.

Деякий позитив привнесли зміни, запроваджені протягом останніх років. Мова йде про зближення податкового та бухгалтерського обліку, виключення відсутністі за місцезнаходженням, як підстави анулювання реєстрації платником ПДВ та інші.

Первісно позитивна новація щодо запровадження системи електронного адміністрування ПДВ мала би пом’якшити тиск податкової, проте полювання на відьом триває досі.

Найбільш привабливими нормами в податковому законодавстві є пільги для постачання програмного забезпечення, можливість сільського господарства перебувати на спрощеному режимі оподаткування з незначною ставкою податку та спеціальний режим для інститутів спільного оподаткування.

У перспективі законодавці обіцяють запровадити податок на розподілений прибуток, який буде сплачуватися при виплаті дивідендів та прирівняних платежів, перелік яких має бути чітко регламентовано.

Одночасно наявна тенденція до впровадження плану по запобіганню розмивання бази оподаткування та виведення прибутку ( BEPS ), розроблений ОЕСР.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 вверх